1. Форми (джерела) права: розуміння поняття на науковому рівні



Скачати 17.01 Kb.
Дата конвертації19.04.2018
Розмір17.01 Kb.
Назва файлу1.docx
ТипЗакон

1. Форми (джерела) права: розуміння поняття на науковому рівні.

Джерело права — це спосіб зовнішнього вираження і закріплення правових норм, чим засвідчується їх загальнообов'язковість, а також положень, що розкривають, тлумачать зміст права.

Термін «джерело права» вперше було введено у науковий обіг ще за часів Давнього Риму. Тіт Лівій у праці «Римська історія» назвав Закони ХІІ таблиць «джерелами всього публічного і приватного права», оскільки вони вважалися давньоримськими правознавцями витоками права. Таке розуміння джерела права відповідає первинному лінгвістичному значенню слова «джерело», під яким розуміється те, що дає початок чому-небудь, звідки походить що-небудь.

На доктринальному рівні джерела права починають досліджуватися правознавцями лише наприкінці ХІХ ст.

Представники різних шкіл право-розуміння по-різному визначали зміст цього поняття.

Поняття "джерело права" існує упродовж багатьох століть. Якщо виходити із загальнопоширеного значення терміну "джерело", то в сфері права під ним потрібно розуміти силу, яка створює право. Такою силою перш за все є влада держави, яка реагує на потреби суспільства, розвиток суспільних відносин і приймає відповідні правові рішення.

Термін "джерело" права має глибоке коріння, тому і має багато значень:

1) Джерела права в матеріальному розумінні - це економічні, соціальні, політичні та інші умови, що спричинюють або об'єктивно зумовлюють виникнення правових норм.

2) Джерела права в ідеологічному розумінні - це правова і політична свідомість суб'єктів нормо-творчості; ідеї, концепції, теорії, покладені у підставу правових норм.

3) Джерела права в інституційному розумінні - це діяльність публічних органів та інститутів (громадянського суспільства, держави) як суб'єктів формування і встановлення права.

Джерела права у формальному (юридичному) розумінні - акти уповноважених суб'єктів права, що є формою вираження і закріплення правових норм і принципів, на основі яких виникають, змінюються чи припиняються правові відносини. Інакше, це зовнішні виявлення буття об'єктивно існуючих правових норм і принципів, які є мірою охоронюваного державою права.

Термін «джерело права» вперше було введено у науковий обіг ще за часів Давнього Риму. Тіт Лівій у праці «Римська історія» назвав Закони ХІІ таблиць «джерелами всього публічного і приватного права», оскільки вони вважалися давньоримськими правознавцями витоками права. Таке розуміння джерела права відповідає первинному лінгвістичному значенню слова «джерело», під яким розуміється те, що дає початок чому-небудь, звідки походить що-небудь.

На доктринальному рівні джерела права починають досліджуватися правознавцями лише наприкінці ХІХ ст.

Представники різних шкіл праворозуміння по-різному визначали зміст цього поняття.

Позитивісти вважали, що джерелом права є позитивні, створені державою нормативні приписи, які захищаються її примусовою силою. Прихильники нормативістської школи права вбачали джерело права в абстрактній, неписаній основній нормі («грунднормі»), що і дає початок усьому праву. Всі правові норми виводяться з «грунднорми», при цьому кожна вища за юридичною силою норма є джерелом для нижчої, що їй підпорядкована: конституція є джерелом законів, закони — джерелом судових рішень та інших індивідуальних актів.

Прихильники соціологічного напрямку в правознавстві вважали джерелами права соціальну і юридичну практику.

В юриспруденції склалися такі підходи до розуміння терміну «джерела права»:

• джерела виникнення права як соціального явища, сила, що творить право (правоутворююча сила);

• пам'ятки історії, літератури, судові справи та звичаї, що існували історично та мали значення для чинного на той час права;

• певний вид діяльності державної влади з утворення норм права;

• матеріали, взяті за основу того чи іншого законодавства;

• способи зовнішнього виразу, існування та перетворення права.

Поняття «джерела права» нерідко використовується в літературі у розумінні «джерела пізнання права». Цим поняттям охоплюється все те, що містить відомості, які дають можливість пізнати зміст та особливості права різних країн у різні історичні періоди. В цьому значенні джерелами права виступають тексти законів, записи звичаїв, судові справи, промови видатних юристів, літописи та історичні хроніки, археологічні пам'ятки тощо. Таке розуміння джерел права є не менш виправданим, оскільки відповідає другому лінгвістичному розумінню слова «джерело» як письмової пам'ятки, документа, що стає основою наукових досліджень.

Коли кажуть про джерела у юридичному змісті, то мають на увазі різноманітні форми (засоби) вираження правових норм. Форми права - вихідні від держави або визнані нею зовнішні, офіційно-документальні способи вираження (організації, існування) змісту права, його норм і принципів, надання їм юридичного значення. При написанні "джерело (форма) права" підкреслюється, що мова йде саме про джерела права у формальному (юридичному) розумінні.

Форми права поділяються на дві великі групи:

• внутрішня форма права-розуміють його узгоджені й взаємопов'язані елементи, які в сукупності утворюють систему права. Таким чином, внутрішня форма права характеризує його внутрішню будову, основними елементами якої є норми права, правові інститути і галузі права.

• зовнішні форми права — це способи його зовнішнього виразу, завдяки яким право набуває офіційності та загальнообов'язковості. Для позначення зовнішніх форм права часто використовують також термін "джерела права", який, однак, може мати два значення:

a. соціальні джерела права, до яких відносять насамперед суспільні відносини, що потребують правової регламентації, сус­пільну та індивідуальну правосвідомість та ін.;

b. юридичні джерела права.

Саме юридичні джерела права маються на увазі, коли термін "джерела права" використовується без спеціального застереження.

Основними зовнішніми формами (джерелами) права є такі:

1. Правовий звичай — звичай, тобто правило поведінки, яке внаслідок повторення його протягом тривалого часу увійшло у звичку людей, яке санкціонується (схвалюється) і забезпечу­ється державою. Таким чином, держава визнає правила поведінки, які переросли у звичай, стали обов'язковими для всіх суб'єктів, що підпадають під їх дію, їх виконання забезпечується за допо­могою державного примусу.

Правовими стають не всі звичаї, а лише ті з них, що містять вимоги, які відповідають інтересам і потребам держави. Сукупність правових звичаїв, що регулюють суспільні відносини в даній країні, називають звичаєвим правом. Вимоги звичаїв хоча й не завжди закріплюються в законах та інших нормативних актах, але визнаються державою та іншими учасниками суспільних відносин.

Правовий звичай як джерело права був пануючим за часів рабовласницької та феодальної держави. Саме звичаєвим, в основ­ному, було право в рабовласницьких та феодальних державах. Відомі нам пам'ятки права тих часів, наприклад "Закони Ману" (Індія), "Салічна правда" (Франкська держава), "Руська правда" (Київська Русь), за своєю сутністю становили зібрання правових звичаїв.

У наш час правовий звичай як джерело права фактично втра­тив своє значення, хоча деякі його норми в окремих випадках ще продовжують діяти, особливо в ряді країн Африки та Азії, але й там вони мають обмежене застосування.

2. Нормативний договір — домовленість двох або більше сторін щодо встановлення певних правил поведінки, яка визнається та забезпечується державою. Прикладом нормативного договору є колективний договір, що укладається між колективом найманих працівників і власником підприємства з метою врегулювання трудових, виробничих і соціально-побутових відносин між вка­заними суб'єктами. Нормативними договорами є договори між дер­жавами, а також між державами та міжнародними організаціями.

Нормативний договір має такі основні ознаки:

a) містить правила поведінки (норму) загального характеру;

b) укладається на добровільних засадах;

c) ґрунтується на рівності сторін;

d) відображає згоду сторін з усіх суттєвих аспектів договору;

e) встановлює взаємну відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання прийнятих зобов'язань;

f) не протирічить чинному законодавству;

g) визнається і забезпечується державою.

Зміст нормативного договору складають багаторазові правила поведінки загального характеру, які не мають індивідуально визна­ченого адресата, а поширюються на будь-яких суб'єктів, що вступають у відносини, врегульовані договором. Цим нормативний договір відрізняється від договорів-угод (договорів купівлі-продажу, найму, позики тощо), які мають індивідуально-персоніфікований, одноразовий характер.

3. Правовий прецедент — рішення суду (судовий прецедент) або адміністративного органу (адміністративний прецедент) у кон­кретній справі, яке стає обов'язковим при вирішенні в майбутньому аналогічних справ.

Таким чином, сутність прецеденту полягає в тому, що рішення державного органу (судового чи адміністративного) по конкретній справі набуває нормативності, тобто стає обов'язковим зразком рішення всіх аналогічних справ у майбутньому.

Правовий прецедент застосовується тоді, коли за судом чи іншим органом держави (крім парламенту) визнається право на право-творчість, тобто на офіційне формулювання загальнообов'язкових правил поведінки, або коли мають місце прогалини в правовому регулюванні чи є потреба в юридичній кваліфікації конкретних обставин. Судовий прецедент як форма (джерело) права існує в краї­нах, що відносяться до англосаксонської правової системи (в Англії, США, Індії та ін.).

4. Нормативно-правовий акт — прийнятий у встановленому порядку компетентним суб'єктом офіційний письмовий документ, в якому в односторонньому вольовому порядку встановлюються, змінюються чи скасовуються норми права.

Нормативно-правовий акт (конституція, закон, указ, інструкція) є основним джерелом права в країнах, що відносяться до романо-німецької правової системи, у тому числі і в Україні.



У Давньому Римі та в країнах середньовічної Європи джерелом права була правова доктрина — праці, висновки та судження видатних вчених-правознавців, які стосуються актуальних юри­дичних проблем. Це джерело використовувалось у випадках відсутності нормативної регламентації конкретних суспільних відносин, у межах яких виникали спори між сторонами. У сучас­ному світі правова доктрина використовується як джерело права в деяких країнах у випадках і за умов, встановлених законом.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©refua.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Контрольна робота
Методичні вказівки
навчальної дисципліни
Методичні рекомендації
Загальна характеристика
Лабораторна робота
курсової роботи
охорони праці
Курсова робота
використаної літератури
Список використаної
курсу групи
Зміст вступ
Виконав студент
форми навчання
Виконала студентка
Теоретичні основи
Міністерство освіти
Пояснювальна записка
самостійної роботи
навчальний заклад
Історія розвитку
навчальних закладів
Робоча програма
молодших школярів
діяльності підприємства
роботи студентів
Загальні відомості
Курсовая работа
виконання курсової
світової війни
студентів спеціальності
студент групи
використаних джерел
охорони здоров
Практична робота
вищої освіти
Охорона праці
інтелектуальної власності
навчального закладу
Теоретичні аспекти
Самостійна робота
загальноосвітніх навчальних
Конспект лекцій
вищий навчальний
Вступ актуальність
напряму підготовки
загальна характеристика
Історія виникнення
Практичне заняття
виробничої практики