1. Історія створення Державного казначейства України: основні етапи розвитку та перспективні напрямки реформування



Скачати 346.1 Kb.
Сторінка1/5
Дата конвертації11.02.2019
Розмір346.1 Kb.
Назва файлудксу.docx
ТипЗакон
  1   2   3   4   5


1. Історія створення Державного казначейства України: основні етапи розвитку та перспективні напрямки реформування
Історія зародження, становлення i розвитку казначейства надзвичайно багата i тривала.

Прообразом казначейства можна вважати княжу казну Ярослава Мудрого i його спадкоємців, яка слугувала сховищем матеріальних цінностей. Про неї вперше згадується у збірці норм давньоруського законодавства, яка відома під назвою “Руська правда”.

Фінансова система Запорозької Січі сформувалася під впливом бюджетно-фіскальних інститутів польської, київської і литовської доби в Україні. В Запорозькій Січі скарбниця була сховищем не лише грошей, а й цінностей, які надходили в розпорядження Коша. Скарбниця слугувала також архівом і складом військових клейнодів i оздоб, виконувала роль арсеналу, де зберігалися бойові припаси i зброя. Січова скарбниця функціонувала як касовий центр виконання запорозького бюджету, тобто як державна скарбниця, до якої стягували доходи. До службових обов'язків січового скарбника – шафаря – входило приймання доходів, видача грошей і речей, ведення обліку касових сум i матеріальних цінностей, складання звітів кошовому та козацькій Раді.

Фінанси України за часів гетьманщини (середина XVII ст.) у цілому були добре організовані. Державна скарбниця, успішно долаючи труднощі, виконувала покладені на неї важливі функції. Проте державна скарбниця не була відмежована від приватної скарбниці гетьмана.

Спробу розділити державні та власні кошти зробив у 1710 році гетьман Пилип Орлик, уклавши із запорозькими козаками договір, що дістав назву: «Конституція права i вольностей Війська Запорізького», відповідно до якого державний скарб відокремлювався від особистих коштів гетьмана, і передавався в розпорядження Генерального підскарбія.

Другу спробу реорганізувати українські фінанси зробив гетьман Д.Апостол (1727–1734). 1728 року у день коронації Петра I гетьман Д. Апостол подав петицію про повернення Україні колишніх прав і вольностей згідно з угодою 1654 року. Натомість одержав так звані «Решительные пункты», за якими:

- гетьман не мав права вести дипломатичні переговори;

- генеральну старшину та полковників затверджував цар;

- для контролю за гетьманськими фінансами запроваджувалися посади не одного, а відразу двох підскарбіїв – росіянина та українця;

- мито за товари, які ввозилися до України, мало йти у царську казну.

Таким чином, Державну скарбницю було передано під контроль російського уряду. Діяльність підскарбіїв регулювалася спеціальними інструкціями, які передбачали керівництво збиранням грошових і натуральних податків, їх витратами, контроль над підлеглими їм органами та фінансами магістратів.

Казначейство як структура для нашої держави не нова. Казначейство як спеціальний державний фінансовий орган, що здійснює касове виконання державного бюджету, було засновано 1822 року, коли у складі Міністерства фінансів Росії було створено Департамент державного казначейства. З жовтня 1917 року було розпочато численні перетворення фінансового апарату, якому було визначено роль виконавця загального обліку народного господарства. Декретом Ради народних комісарів від 4 травня 1919 року Департамент державного казначейства було скасовано і злито з Народним банком РРФСР.

До середини 1993 року в Україні діяла банківська система виконання державного бюджету, що перейшла у спадок від СРСР із його централізованою економікою та однорівневою банківською системою. Тогочасна практика касового виконання державного бюджету була розрахована на систему єдиного банку і не відповідала дворівневій банківській системі, яка почала формуватися в Україні наприкінці 80-х років. Дворівнева система передбачала, з одного боку, відповідальність Центрального банку за розмір емісії, а з іншого – економічну самостійність комерційних банків, що здійснювали операції у межах залучених коштів і банківського капіталу.

Бюджетні кошти зосереджувались у недержавних банківських установах, для яких виконання бюджету не було пріоритетним напрямком діяльності. Разом з тим, відповідно до діючого на той час законодавства комерційні банки отримали економічну самостійність щодо розпорядження як банківським капіталом, так і залученими кошами. Це призвело до послаблення обліку бюджетних коштів, у усунення комерційних банків від контролю за їх використанням. Кошти на здійснення запланованих витрат виділялись незалежно від їх фактичної мобілізації у бюджеті.

Ситуація змінилася із запровадженням з 1 липня 1993 року єдиної системи касового виконання бюджету. Згідно з Указом Президента України від 18 червня 1993 року №219/93 «Про порядок виконання Державного бюджету України» фінансування витрат здійснювалося в межах доходів, що реально надійшли до державного бюджету, а також за рахунок кредитів, наданих Національним банком України Міністерству фінансів України.

Усі кошти державного бюджету, які надходили до установ комерційних банків, почали акумулюватися на централізованому рахунку Міністерства фінансів України, відкритому в Національному банку України на балансовому рахунку №100 «Кошти Державного бюджету України». Аналогічні рахунки відкривалися також в установах комерційних банків на ім’я місцевих фінансових органів. Суми доходів, що надходили на ці рахунки, комерційні банки щоденно перераховували відповідним обласним управлінням Національного банку на транзитний балансовий рахунок №100 обласного управління НБУ, звідки кошти зараховувались на централізований рахунок, відкритий в НБУ на ім’я Міністерства фінансів.

По мірі надходжень суми доходів, акумульовані на рахунку №100 перераховувались на рахунок №124 “Видатки Державного бюджету України”, відкритий на ім’я Міністерства фінансів України. З цього рахунку здійснювалось фінансування витрат з державного бюджету в межах асигнувань, передбачених у бюджеті відповідним міністерствам, відомствам (головним розпорядникам коштів) і залишку коштів на рахунку №124.

Перерахування коштів державного бюджету здійснювалося Міністерством фінансів України на поточні рахунки головних розпорядників коштів. Суми бюджетних коштів, що надходили на рахунки розпорядників коштів вищого рівня, підлягали перерозподілу між їхніми підвідомчими структурами у дводенний термін.

Таким чином, забезпечувалось розмежування функцій банківської та фінансової систем, а, отже, мала місце змішана система касового виконання бюджету за видатками.

При такій системі касового виконання бюджету, коли кошти концентрувалися на централізованому рахунку МФУ, проходячи довгий шлях по вертикалі, і здійснювали зворотній шлях надходження коштів на рахунки розпорядників, значно знижувалась оперативність в управліннями бюджетними коштами.

За таких умов постало питання оперативного управління бюджетними коштами, спрямування їх на першочергові соціально-економічні потреби, що можливо було здійснити лише через створення нової структури з налагодженим прозорим механізмом виконання державного бюджету. Тому 27 квітня 1995 року Указом Президента України за № 335/95 було створено Державне казначейство України.

На Державне казначейство України було покладено виконання всього комплексу завдань, пов’язаних з касовим виконанням бюджетів усіх рівнів та ефективним управлінням бюджетними коштами. Воно покликане впорядкувати використання державних коштів, сконцентрувати їх на найважливіших напрямках соціального та економічного розвитку суспільства.

Як дієвий інструмент державної та регіональної фінансової політики казначейська система касового виконання бюджетів сприяє реалізації повною мірою норм Бюджетного кодексу України та закону про державний бюджет України на відповідний рік щодо застосування єдиних підходів і вимог до виконання бюджетів і складання звітності. Це в свою чергу дозволило створити прозору й доступну для органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування базу даних про виконання бюджетів, що діє у режимі реального часу і дає змогу приймати виважені управлінські рішення.

З утворенням Державного казначейства відбувся перерозподіл функціональних повноважень щодо касового виконання бюджету між головними учасниками бюджетного процесу: органами казначейства, банківськими установами і фінансовими органами з подальшим їх зосередженням у казначейській системі. Ще деякий час має місце змішана система касового виконання бюджету за доходами та видатками. І лише з входженням Державного казначейства в систему електронних платежів Національного банку України починає повнофункціонально працювати казначейська система касового виконання бюджету.

Переведення на казначейське обслуговування державного бюджету мало без сумніву позитивний ефект, тому що така форма роботи забезпечує ощадливе обов’язково цільове використання бюджетних коштів.

Основні етапи становлення та розвитку казначейської системи України.

1. Квітень 1995-1997 рр.

1995-1996 роки - створення організаційної структури органів Державного казначейства, забезпечення їх ефективної діяльності.

1997 рік - початок запровадження казначейської системи виконання державного бюджету за видатками: на кінець року через органи Державного казначейства здійснювалось 45% операцій щодо виконання Державного бюджету.

2. 1998-2000 рр.

1998 – рік завершення переведення на казначейську систему виконання Державного бюджету майже всіх міністерств і відомств.

Запроваджено нову бюджетну класифікацію та План рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів.

Переведення на казначейське обслуговування позабюджетних коштів бюджетних установ та організацій.

1999 рік - в порядку експерименту у 2-х областях запроваджено касове обслуговування місцевих бюджетів органами Державного казначейства.

Надання Державному казначейству статусу учасника Системи електронних платежів Національного банку України.

2000 рік - консолідація всіх коштів Державного бюджету на рахунках Казначейства у Національному банку України.

3. 2001-2004 рр.

2001 рік - фактична зміна статусу Держказначейства: із клієнта банку Казначейство стало учасником Системи електронних платежів Національного банку України.

Запровадження обліку зобов’язань розпорядників бюджетних коштів в органах казначейства.

Розпочато процес запровадження казначейського обслуговування місцевих бюджетів за доходами та перерахунками міжбюджетних трансфертів.

Переведення в систему органів Державного казначейства коштів державних цільових фондів - Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та Фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

Розпочато впровадження єдиного програмного забезпечення автоматизованої системи ”Казна”.

2003 рік - переведення на повнофункціональне казначейське обслуговування (як за доходами, так і за видатками) місцевих бюджетів.

Побудова та запровадження централізованої (4 “К”) моделі обслуговування Єдиного казначейського рахунка.

4. 2005-2006 рр.

З ІІ кв. 2005 - ІІ кв. 2006 рр. - на базі органів Державного казначейства України проведено експеримент по запровадженню нового механізму обслуговування розпорядників коштів державного бюджету. Експеримент передбачав відпрацювання механізму по переходу від виділення асигнувань до запровадження погашення зобов’язань розпорядників коштів державного бюджету.

Протягом другої половини 2006 року за результатами проведеного експерименту було розроблено та поширено на всій території України Порядок відображення в бухгалтерському обліку по виконанню державного бюджету операцій з обліку зобов’язань розпорядників коштів в органах Державного казначейства, відкриття асигнувань та здійснення видатків.

5. 2007-2008 рр.

2007 рік був відзначений початком реформи системи бухгалтерського обліку у секторі державного управління, підтвердженням чого стало прийняття у січні 2007 року постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Стратегії модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі на 2007-2015 роки". Основними напрямами якої є:

- модернізація системи бухгалтерського обліку в секторі державного управління;

- удосконалення системи фінансової та бюджетної звітності;

- створення уніфікованої організаційно-інформаційної облікової системи.

Моделі касового виконання бюджетів

Касове обслуговування бюджету держави є самостійною сферою процесу виконання бюджету.

Під касовим обслуговуванням бюджету розуміють:

- організацію і порядок здійснення операцій з бюджетними коштами;

- розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів (прийом, збереження та видача бюджетних коштів);

- облік і контроль за виконанням бюджету відповідного рівня.

Відомі три системи касового виконання бюджету в залежності від схеми узагальнення та обліку доходів Державного бюджету:

- банківська;

- казначейська;

- змішана.

При банківській системі рахунки з виконання бюджету відкриваються в установах банків, вся інформація про рух бюджетних коштів централізується безпосередньо банківською системою.

При казначейській системі рахунки з виконання бюджету відкриваються в органах казначейства.

Змішана система передбачає можливість відкриття і ведення рахунків для виконання бюджету, як в установах банківської системи, так і в органах казначейства. Це громіздка система, що передбачає дублювання функцій, використовується в період переходу від банківської до казначейської системи обслуговування бюджету.

Законом України «Про Державний бюджет на 1999 рік» було передбачено перехід на казначейську систему виконання державного бюджету за доходами.

Треба відзначити, що на час ухвалення принципового рішення про надання органам казначейства статусу єдиного агента держави з обліку доходів держбюджету вже існувало кілька моделей опрацювання, узагальнення та надання такої інформації. Можна виділити три основні моделі, які за своєю суттю відповідають трьом схемам касового виконання державного бюджету:

1) Банківська, для якої характерним є те, що вся інформація централізувалася винятково банківською системою.

2) Змішана, або перехідна, яка передбачала паралелізм і дублювання функцій установ банків і казначейських органів. При цьому інформація останніх була вторинною, а основними вважалися дані банківської системи. У дублюванні і, як результат, у громіздкості і полягав основний її недолік.

3) Казначейська, яка передбачає консолідацію коштів за надходженням на кореспондентських рахунках і відображення їх в обліку органів Державного казначейства за видами доходів, а також за іншими необхідними параметрами. Це дає змогу, по-перше, прискорити термін проходження платежів за доходами приблизно вдвічі, отримувати інформацію в день надходження платежів, по-друге, ліквідувати загрозу затримок у проходженні доходів бюджету, а також їх втрат на випадок фінансової неспроможності (банкрутства) банків.

Для всіх моделей Держказначейством України було розроблено відповідне методичне забезпечення. За першої моделі органам Держказначейства доручалися функції наступного контролю за виконанням дохідної частини державного бюджету банківськими установами. Зокрема це стосувалося визначення правильності віднесення зарахованих доходів та інших надходжень на відповідні коди бюджетної класифікації; відповідності сум, зазначених у платіжних документах, витягам банку; правильності проведення розмежування загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів; проведення звірки з податковими органами тощо.

Друга модель передбачала, як уже згадувалося вище, забезпечення органами Державного казначейства всіх функцій, пов’язаних з касовим виконанням державного бюджету, паралельно з установами банків. При цьому було обумовлено можливість отримання від установ банків інформації щодо сплати платежів до бюджету у формі електронних документів з дотриманням обов’язкових реквізитів, передбачених форматом платіжних документів системи електронних платежів Національного банку України. Це дало можливість через систему «клієнт банку – банк» значно прискорити опрацювання первинних платіжних документів. Органи казначейства почали вести облік податків, що надходили в бюджет, не тільки через установи банків, а й за безгрошовими операціями (за взаємозаліками, взаєморозрахунками та векселями). Інформація почала узагальнюватися в уніфікованих формах звітності – у реєстрах і довідках, підсумкові дані яких передавалися у встановлені терміни від районних відділень управлінням Державного казначейства та, відповідно, Держказначейству.

У подальшому на виконання Закону України «Про Державний бюджет України на 1999 рік» і деяких інших нормативних документів безпосередньо на органи казначейства було покладено такі функції:

1) Розмежування загальнодержавних податків, зборів (обов’язкових платежів) між державним бюджетом і бюджетами областей (наказ Держказначейства від 10 лютого 1999 року № 11). Інформація про рух коштів, що підлягали розподілу, та розрахунки їх розподілу узагальнювалися згідно з реєстрами № 1-А та відомостями № 2 і № 3.

2) Зарахування, розмежування та облік єдиного податку суб’єктів малого підприємництва (наказ Держказначейства від 29 грудня 1998 року № 107).

3) За поданням податкових органів розподіл і перерахування коштів, одержаних від продажу майна, яке перебувало у податковій заставі, для погашення податкової заборгованості.

4) Перерахування дотацій місцевим бюджетам області згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 24 лютого 1999 року № 262 «Про порядок перерахування дотацій місцевим бюджетам з Державного бюджету України в 1999 році». Такий порядок почав застосовуватися, починаючи з 1 березня 1999 року. Перерахування дотацій здійснювалося в межах 1/11 загальної суми дотації, встановленої статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 1999 рік», за рахунок доходів, що надійшли на транзитні рахунки з обліку доходів Державного бюджету України на території області. У зазначених обсягах доходів не враховувалися кошти, які надходили на рахунки Державної митної служби, та ті, які мали цільовий характер. державне казначейство бюджетний україна

Щоденне перерахування сум дотацій за зазначеним вище механізмом дало можливість значно прискорити рух коштів від державного до місцевих бюджетів, створити зацікавленість місцевих органів влади у наповненні дохідної частини державного бюджету тощо. Однак механізм надання дотацій знову створив прецедент юридичної неузгодженості в рамках одного і того самого законодавчого акта – закону «Про Державний бюджет на 1999 рік». Статтею 48 закону було встановлено, що відрахування сум дотації проводиться також із надходжень доходів на рахунки митних органів, а стаття 41 цього ж закону зберегла описаний нами вище «вертикальний» рух коштів держбюджету, мобілізованих митними органами.

Неузгодженість з цього приводу була вирішена Законом України про Державний бюджет України на 2001 рік, стаття 42 якого передбачила, що суми дотацій перераховуються обласними управліннями Державного казначейства шляхом застосування нормативів щоденних відрахувань від доходів загального фонду державного бюджету (у тому числі надходження від митних органів).

Таким чином, Державне казначейство за роки свого існування пройшло відповідний шлях, який дав можливість визначитися з конкретними функціями щодо казначейського виконання державного бюджету за доходами, а саме із:

— зарахування платежів;

— ведення обліку та складання звітності за видами податків і зборів у територіальному розрізі.

Всі інші питання, а саме: організація збору доходів (розрахунки та складання декларацій, звітів платників податків), ведення особових карток за платежами платників податків і зборів, контроль за складанням звітності за госпрозрахункової діяльності платників податків – належать до компетенції органів Державної податкової адміністрації та інших органів, що відповідають за надходження до державного та місцевих бюджетів. Одним з головних завдань держави у створенні Державного казначейства було створення такого органу виконавчої влади, який був би не зацікавлений ні у викривленні даних обліку та звітності, ні в затримці платежів. Тому покладення на органи Державного казначейства функцій касового ведення операцій за доходами на сьогодні є найоптимальнішим варіантом, за якого:

— органи Державної податкової адміністрації розраховують платникам податків та інших платежів суму до сплати;

— органи Державного казначейства ведуть облік і складають звітність;

— установи банків перераховують кошти на підставі поданих їм розрахункових документів. З переходом Держказначейства в статус учасника системи електронних платежів його структурні підрозділи – розрахункові палати – будуть виконувати функції обслуговуючого банку.

Таким чином, якісно новим етапом у здійсненні державою контролю за проходженням коштів державного бюджету можна вважати заходи з впровадження казначейської моделі касового виконання державного бюджету за доходами.

2.1 Облікова політика та організація облікової служби Казначейства


Відповідно до Бюджетного кодексу України та Положення про Державне казначейство України, Державне казначейство України визначає механізм казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів, установлює єдині правила бухгалтерського обліку і звітності про виконання державного та місцевих бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів, визначає порядок і строки подання звітів про виконання кошторисів державних цільових фондів.

Успішне виконання державного бюджету може бути забезпечене за умови чіткої організації бухгалтерського обліку. При цьому бухгалтерський облік має забезпечити функцію контролю на етапі зарахування доходів і проведення видатків. Облік і звітність є ключовими елементами управління бюджетним процесом. Прийняття управлінських рішень базується на всебічному і глибокому аналізі облікових даних. Обґрунтування цих рішень залежить, насамперед, від повноти і достовірності вихідної інформації, яка формується на базі даних обліку та звітності. Прийняті рішення будуть дієвими тільки в тому разі, коли вони своєчасні. Це, в свою чергу, висуває вимоги оперативності в отриманні інформації про виконання бюджету. Тому нагальним питанням у діяльності органів Державного казначейства стала розробка та проведення дієвої облікової політики.

Оскільки під поняттям політика бухгалтерського обліку виконання державного бюджету слід розуміти принципи, методи, договори, правила та процедури, до яких вдаються учасники бюджетного процесу під час підготовки та представлення фінансових звітів (згідно з Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"), то вибір облікової політики залежить від специфіки та особливостей організації бюджетного процесу.

На облікову політику бухгалтерського обліку виконання державного бюджету впливає бюджетна політика держави. Кардинальні зміни політики у сфері державних фінансів супроводжуються, як правило, змінами облікової політики. Реалізація змін у сфері державних фінансів має базуватися:

- по-перше, на єдиних вимогах з боку держави за витрачанням бюджетних коштів;

- по-друге, на єдиній системі бухгалтерського обліку та звітності для всіх бюджетів;

- по-третє, на ефективному управлінні коштами в момент виникнення касових розривів між доходами та видатками відповідного бюджету за рахунок тимчасово вільних коштів;

- по-четверте, на єдиному програмному забезпеченні для всіх бюджетів.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" Державне казначейство України має самостійно визначати облікову політику бухгалтерського обліку державного бюджету; обирати форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку; порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад бухгалтерського обліку та з урахуванням особливостей бюджетного процесу; розробляти систему і форми управлінського обліку; затверджувати технологію обробки облікової інформації.

В Україні застосовується касовий метод виконання державного бюджету. Суть касового методу передбачає реєстрацію операцій за доходами, видатками, кредитуванням і фінансуванням різниці між доходами і видатками в бухгалтерському обліку в момент проведення відповідних платежів та відображення всіх операцій з виконання бюджету на час їх реєстрації в обліку. Усі доходи і витрати записуються в тому бюджетному періоді, в якому вони були здійснені. Це означає, що доходи реєструються в бухгалтерському обліку при зарахуванні податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів державного бюджету на єдиний казначейський рахунок, тобто на рахунки, відкриті для обліку коштів державного бюджету в органах Державного казначейства. Видатки державного бюджету відображаються при здійсненні оплати рахунків розпорядників та одержувачів коштів державного бюджету з рахунків, відкритих на їх ім'я також в органах Державного казначейства. При здійсненні оплати рахунків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів органи казначейства здійснюють функцію попереднього та поточного контролю.

Зважаючи на складність та різноманітність бюджетного процесу, до бухгалтерського обліку весь час висуваються нові вимоги. Зміна політики у сфері державних фінансів та підходів при формуванні та виконанні бюджетів зумовлюють зміни у бухгалтерському обліку виконання державного бюджету, оскільки облік є системою нагляду, відображення, групування, узагальнення та контролю за кількісними й якісними показниками виконання бюджету.

Наприклад, поділ бюджету на загальний та спеціальний фонд було чинником введення до плану рахунків бухгалтерського обліку рахунків, призначених для обліку ресурсів, доходів та видатків відповідно загального та спеціального фонду державного бюджету. Запровадження з 1 січня 1998 року нової бюджетної класифікації та з 1 січня 2001 року програмної класифікації видатків державного бюджету стало причиною зміни параметрів аналітичного обліку державного бюджету, оскільки бюджетна класифікація є основною складовою детального обліку доходів і видатків бюджету.

Крім того облікова політика державного бюджету повинна забезпечувати:

- повноту відображення у бухгалтерському обліку всіх операцій, які здійснюють органи Державного казначейства за звітний період;

- відображення в бухгалтерському обліку фактів бюджетних операцій, виходячи із правової форми та економічного змісту;

- тотожність даних аналітичного і синтетичного обліку, а також відповідність показників звітності записам на рахунках бухгалтерського обліку;

- раціональне ведення бухгалтерського обліку із урахуванням особливостей бюджетного процесу.

Якість фінансової інформації про виконання бюджетів залежить від правильності оцінки економічних подій. При цьому важливо знати як вона формується в процесі бухгалтерського обліку і впливає на прийняття управлінських рішень, а також чи відповідає основним вимогам, що висуваються до облікової інформації: своєчасності; значимості; корисності; надійності; повноти; достовірності.

У 2000 році для забезпечення потреб ведення бухгалтерського обліку операцій з виконання державного і місцевих бюджетів за касовим методом та складання фінансової звітності; вимог Національного банку України до бухгалтерської моделі учасників СЕП НБУ (4-значна структура рахунків); функціонування Внутрішньої платіжної системи Державного казначейства; запровадження автоматизованої (комп'ютерної) форми ведення бухгалтерського обліку та обслуговування інших клієнтів органів казначейства Державним казначейством України було розроблено План рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів.

План рахунків було затверджено наказом Державного казначейства України від 28 листопада 2000 року №119 і запроваджено з 1 січня 2001 року. План рахунків складається із 9 класів рахунків. Структура плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів наведена на рис. 8.1.



структура плану рахунків

Рис. 8.1. Структура плану рахунків

Для обліку операцій з виконання бюджетів за доходами органами казначейства використовуються відповідні рахунки класу 1 рахунків "Активи", класу 3 рахунків "Кошти бюджетів та розпорядників бюджетних коштів", класу 6 рахунків "Доходи бюджету", та класу 9 рахунків "Позабалансовий облік". Платник податків у платіжному документі вказує відповідний аналітичний рахунок, відкритий у органі Державного казначейства за балансовим рахунком 3-го класу рахунків.

Особливістю обліку доходів є облік планових показників за доходами, який ведеться на підставі розпису державного і місцевих бюджетів в розрізі платежів за кодами бюджетної класифікації доходів.

На підставі річного розпису за доходами органи Державного казначейства реєструють на відповідних рахунках 9-го класу "Позабалансовий облік" планові показники за доходами в розрізі видів надходжень.

Для обліку операцій за видатками державного і місцевих бюджетів органами Державного казначейства використовуються відповідні рахунки класу 1 рахунків "Активи", класу 3 рахунків "Кошти бюджетів та розпорядників бюджетних коштів", класу 7 рахунків "Видатки бюджету", класу 8 рахунків "Управлінський облік" та класу 9 рахунків "Позабалансовий облік".

Особливістю обліку видатків є облік планових показників за видатками, який ведеться на підставі розписів державного і місцевих бюджетів, кошторисів розпорядників коштів бюджетів та невід'ємних складових до нього. Облік планових показників ведеться органами казначейства в розрізі кодів бюджетної класифікації за видатками та розпорядників (одержувачів) коштів бюджетів на відповідних рахунках класу 9 "Позабалансовий облік". На підставі інформації поданої розпорядниками та одержувачами коштів бюджетів органи Державного казначейства на відповідних рахунках 9 класу реєструють зобов'язання розпорядників бюджетних коштів.

Повнота та достовірність операцій в обліку можливі тільки за умови, якщо облікова політика та процедури органів Державного казначейства забезпечать виконання всіх правил бухгалтерського обліку без будь яких відхилень, з урахуванням реальної оцінки операцій і подій. Система бухгалтерського обліку повинна надавати можливість прогнозування і визначення стратегії виконання бюджетів. Застосовувані підходи щодо відображення в обліку органами казначейства доходів і видатків бюджетів в розрізі загального та спеціального фондів і кодів бюджетної класифікації дають змогу:

- забезпечити прозорість виконання державного і місцевих бюджетів;

- сформувати детальну базу даних, на підставі якої можна складати звіти про виконання бюджетів у форматі бюджету.


3. труктура органів Державного казначейства на Україні




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©refua.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Контрольна робота
Методичні вказівки
Лабораторна робота
навчальної дисципліни
Методичні рекомендації
Загальна характеристика
курсової роботи
використаної літератури
Список використаної
Курсова робота
охорони праці
курсу групи
Пояснювальна записка
Зміст вступ
Виконав студент
Виконала студентка
самостійної роботи
Історія розвитку
форми навчання
навчальних закладів
Теоретичні основи
Міністерство освіти
Робоча програма
студент групи
Практична робота
вищої освіти
молодших школярів
навчальний заклад
виконання курсової
Конспект лекцій
роботи студентів
Загальні відомості
діяльності підприємства
виробничої практики
Практичне заняття
Охорона праці
інтелектуальної власності
використаних джерел
охорони здоров
Курсовая работа
контрольної роботи
Історія виникнення
студентів спеціальності
Самостійна робота
навчального закладу
студентка курсу
загальна характеристика
світової війни
студентка групи
Дипломна робота
фізичного виховання