Гіперчутливість. Тип III



Скачати 251.85 Kb.
Дата конвертації24.06.2018
Розмір251.85 Kb.
Назва файлуГіперчутливість. Тип III.docx
Навчальний закладНаціональний Технічний Університет України
ТипРеферат

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, молоді та спорту України

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ



“Київський політехнічний інститут”

Факультет біотехнології та біотехніки

Кафедра промислової біотехнології

Реферат

з курсу: «Загальна імунологія»

на тему: «Гіперчутливість. Тип III »

Виконав:

студент 3 курсу

групи БТ-01

Перевірила:

Київ 2013

ЗМІСТ

ВСТУП 3


  1. Типи хвороб імунних комплексів 4

  2. Механізми гіперчутливість III типу 6

  3. Експерементальні моделі хвороб імунних комплексів 8

    1. Сироваткова хвороба 8

    2. Аутоімунні реакції 9

    3. Реакцію Артюса 10

  4. Персистенція та солюбілізація комплексів 13

  5. Вплив різних факторі на кліренс комплексів 16

  6. Відкладення імунних комплексів 18

6.1. Відкладення комплексів у тканинах 18

6.2. Вплив розмірів імунних комплексів на їх відкладення 21

7. Виявлення імунних комплексів 24

7.1. Виявлення імунних комплексів за допомогою імуннофлуоресценції 24

7.2. Виявлення імунних комплексів в крові 25

ВИСНОВКИ 27

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 29

ВСТУП


При потраплянні антигену до організму, він починає миттєво реагувати на нього. При зустрічі антигену з антитілом утворюється комплекс антиген-антитіло. Імунні комплекси утворюються при кожній зустрічі антитіла з антигеном. Такі комплекси зазвичай ефективно руйнуються мононуклеарними фагоцитами. Це є нормальна і правильна реакція здорового організму. Але інколи такі комплекси під впливом різних факторів, зберігаються протягом тривалого часу і відкладаються в різних тканинах і органах. Відкладання цих комплексів може призвести до розвитку різних пошкодження. Розвинуті в результаті відкладання цих комплексів, опосередковувані комплементом і ефекторними клітинами реакції, називають реакції гіперчутливості III типу чи хворобою імунних комплексів.

Вивчення хвороб імунних комплексів є дуже важливим, адже вони можуть причиняти важкі ушкодження та викливати низку хвороб. Хвороби викликані реакціями гіперчутливості можна поділити на три класи. Це такі хвороби, які пов’язані з персистенцією інфекції, з аутоімунними захворюваннями і з вдиханням антигенного матеріалу. Окрім того, для досконалого вивчення цих хвороб, так для розуміння механізму утворення та відкладання імунних комплексів були розроблені експерементальні моделі хвороб.

Треба також зазначити, що комплекси можуть відкладатись в різних місцях. В яких місцях відбудеться відкладення імунних комплексів залежить від локалізації антигена в тканині і від умов потрапляння комплексів з крові в тканини. Окрім того на відкладання та виведення цих комплексів впливає низка факторі, які будуть розглянуті нище.


  1. Типи хвороб імунних комплексів

Хвороби імунних комплексів виникають в результаті відкладення в тканинах дрібних розчинних комплексів антиген-антитіло. Основною ознакою цих хвороб є запалення за участі комплементу. У разі, коли система комплементу функціонує нормально, опсонізація не порушена і активність гранулоцитів і макрофагів відповідає нормі, великі комплекси антиген-антитіло, тобто комплекси, що утворилися в зоні еквівалентності, безперешкодно видаляються фагоцитами ретикулоендотеліальної системи. Однак іноді, головним чином при персистуючих бактеріальних і вірусних інфекціях (наприклад, гепатиті В і С), у випадках персистенції антигенів зовнішнього середовища (зокрема, спор грибів, а також речовин рослинного і тваринного походження) і при аутоімунних захворюваннях з тривалою продукцією аутоантитіл до власних антигенів (ДНК, гормонам, колагену, IgG) - по всьому організму постійно відкладаються комплекси антиген-антитіло, переважно на секреторно активних мембранах, в дрібних судинах нирок, суглобів, артерій, шкіри і легенів і в судинному сплетінні головного мозку.

Хвороби, опосередковані утворенням імунних комплексів, можна поділити на три великі групи : пов'язані з персистенцією інфекції, пов'язані з аутоімунними захворюваннями і пов'язані з вдиханням антигенного матеріалу.

Персистенція інфекції. Поєднання хронічної інфекції зі слабкою гуморальною відповіддю приводить до постійного утворення імунних комплексів і врешті-решт до їх відкладенню в тканинах. До хвороб з такою етіологією відносяться проказа, малярія, геморагічна лихоманка денге, вірусний гепатит та стафілококовий ендокардит.

Аутоімунні захворювання. Хвороба імунних комплексів часто є ускладненням аутоімунних захворювань, при яких хронічне утворення комплексів обумовлено неперервною продукцією антитіл до аутоантигенів. Разом зі збільшенням кількості імунних комплексів в крові відповідальна за їх видалення система (мононуклеарні фагоцити, еритроцити і комплемент) перестає справлятися зі своїм завданням, і комплекси починають відкладатися в тканинах. Хвороби з такою етіологією включають ревматоїдний артрит, системну червону вівчанку (СЧВ) та поліміозит. 



Вдихання антигенного матеріалу. При дії зовнішніх антигенів імунні комплекси можуть утворюватися на поверхні порожнин. Такі реакції спостерігаються в легенях після повторного вдихання антигенних компонентів актиноміцетів, а також антигенів рослинного або тваринного походження. До подібних хвороб відносять, наприклад, «легені фермера» і «легені голубівника», при яких в крові присутні антитіла до антигенів актиноміцетів (з запліснявілого сіна) або до білка з екскрементів голубів. Обидва ці захворювання представляють собою форми екзогенного алергічного альвеоліту та розвиваються лише при повторному впливі антигену. (Антитіла до таких антигенів відносять переважно до класу IgD , а не IgЕ, який характерний для реакцій гіперчутливості I типу.) Коли антиген знов поступає в організм аерогенним шляхом, в альвеолях утворюються локальні імунні комплекси, що призводить до запалення і фіброзу. Преципітуючі антитіла до антигенів актиноміцетів виявляються в сироватці крові в 90% випадків захворювання «легені фермера», але в той же час присутні в деяких осіб, не страждаючих цим захворюванням, і відсутні у деяких хворих. Таким чином, в патогенезі цього екзогенного алергічного альвеоліту беруть участь, очевидно, й інші фактори, в тому числі реакції гіперчутливості IV типу.[1,3]

  1. Механізми гіперчутливість III типу

Імунні комплекси здатні ініціювати різноманітні запальні процеси.

  • Вони взаємодіють з системою комплемента, сприяючи утворенню анафілатоксинів С3а і С5а, які стимулюють виділення вазоактивних амінів (в тому числі гістаміну та 5-гідрокситриптаміну) і хемотоксичних факторів з опасистих клітин і базофілів. Компонент С5 служить також хемоаттрактантом для базофілів, еозинофілів і нейтрофілів.

  • В присутності імунних комплексів активуються макрофаги, що виділяють цитокіни, зокрема ФНОа та ІЛ-1, які відіграють важливу роль у процесах запалення.

  • Комплекси безпосередньо взаємодієють з базофілами і тромбоцитами (через Fс-рецептори), що призводить до вивільнення вазоактивних амінів.

Вазоактивні аміни, що виділяються тромбоцитами, базофілами і опасистими клітинами, викликають ретракцію клітин ендотелію, збільшуючи тим самим проникність судин, і створюють можливість відкладення імунних комплексів на їх стінках (рис. 1). Комплекси, що відкладаються продовжують стимулювати утворення С3а і С5а.[4]

Рис.1 Відкладення імунних комплексів в стінках кровоносних судин

На голому колагені базальної мембрани судини відбувається агрегація тромбоцитів, що сприяє їх взаємодію з Fс-ділянкими прикріплених імунних комплексів; в результаті утворюються мікротромби. Агреговані тромбоцити продовжують продукувати вазоактивні аміни і стимулювати утворення СЗа і С5а. (Тромбоцити служать також багатим джерелом факторів росту, які можуть брати участь в клітинній проліферації, спостерігаємій при таких хворобах імунних комплексів, як гломерулонефрит і ревматоїдний артрит.)

До місць утворення С5а мігрують поліморфоядерні клітини. Вони намагаються поглинути імунні комплекси, але не здатні це зробити, оскільки комплекси прикріплені до стінки судини. Тому поліморфоядерні клітини виділяють свої лізосомні ферменти шляхом екзоцитозу безпосередньо в місце відкладення комплексів. При виділенні лізосомних ферментів в кров або тканинну рідину вони не викликають сильного запалення, покільки швидко нейтралізуються сироватковими інгібіторами, але в тому випадку, коли фагоцит приходить в близьке зіткнення з фіксованим в тканині комплексом, зв'язуючись з його Fс-фрагментом, припиняється дія сироваткових інгібіторів, і лізосомні ферменти можуть пошкоджувати тканину.[1]




  1. Експерементальні моделі хвороб імунних комплексів

Існують експериментальні моделі всіх трьох описаних вище типів хвороб імунних комплексів.

• Ефект хронічної інфекції імітує сироваткова хвороба, що викликається ін'єкціями чужорідного антигену.

• Аутоімунні процеси розвиваються у мишей NZB/NZW.

• Моделлю місцевого пошкодження, визваним зовнішнім антигеном, є реакція Артюса.

Експерементальні моделі нам можуть прибли показати, як відбуваються реакції. Вони допомагаються зрозуміти головні механізми розвитку цих хвороб. Але до розгляду і використання результатів, отримуваних на експериментальних моделях, необхідно підходити з обережністю.Адже всі організми різні, окрім того внутрішньоклітинний склад може відрізнятись, та й механізми захисту також. Наприклад еритроцитти гризунів і кроликів позбавлені рецепторів С3а (званих CR1), які легко зв’язують їх імунні комплекси після фіксації ними комплемента. У приматів ці ж рецептори присутні на еритроцитах.

3.1. Сироваткова хвороба

Сироваткову хворобу можна відтворити введенням великих кількостей чужорідного антигену. Це захворювання розвивається при повторному внутрішньовенному введенні високих доз антигену (у вихідному варіанті - лікувальної сироватки з метою профілактики правця). На 6-7-у добу після початку введення антигену в сироватці з’явлются антитіла, а чергове введення антигену (зазвичай через 8 діб після початку процедури) призводить до швидкого формування в судинному руслі імунних комплексів, у тому числі нерозчинних. Найбільш виражена патологія розвивається при перевазі в імунних комплексах антигену (формули комплексів - АГ2АТ1, АГ3АТ2, АГ4АТ3, де АГП - відображає число молекул антигену в комплексі, а АТП - число молекул антитіл). При цьому спостерігають загальні симптоми (лихоманка, висип, артралгія, генералізована лімфаденопатія) і локальні прояви, залежні від місць відкладення імунних комплексів: васкуліт, артрит або нефрит при відкладенні комплексів відповідно на судинній стінці, в суглобах і в нирках.

Повторне введення антигену кроликам викликає хронічний гломерулонефріт. При відтворенні ефекту важливо, щоб утворюються імунні комплекси були розчинні, мали проміжні за величеною розміри - досить малі, щоб залишатися в розчині, і достатньо великі, щоб «застрягати» на ендотеліальної стороні базальної мембрани ниркових гломерул. Відкладення комплексів приваблює фактори запалення, що призводить до підвищення проникності капілярів і іншим проявам гломерулонефриту.

Системна імунокомплексний патологія слугує основою ряду аутоімунних захворювань, що сприяє постійній персистенції аутоантигенів в організмі і самопідтримуючий характер патологічної імунної відповіді на них. Найбільш характерна і важка форма імунокомплексної аутоімунної патології – СЧВ, при якій в якості одного з основних антигенів виступає двуспіральная ДНК. [2,5]


    1. Аутоімунні реакції

Аутоімунні реакції у мишей супроводжуються хворобою імунних комплексів

У гібридних мишей (NZBхNZW) F1 утворюються різні аутоантитіла (втом числі до еритроцитів, клітинним ядрам, ДНК і Sm) і розвивається хвороба імунних комплексів, схожа на ту, що спостерігається у людини при СЧВ. Миші NZB/NZW народжуються клінічно нормальними здоровими), але в 2-3-місячному віці у них з'являються ознаки гемолітичної анемії. Проби на антиеритроцитарні (тест Кумбса) і антиядерні антитіла і циркулюючі імунні комплекси дають позитивні результати, а в ниркових клубочках і хоріоїдному сплетенні виявляються відкладення комплексів. Захворювання більш виражено у самок; вони гинуть через кілька місяців після появи симптомів (рис. 2.1.). [1,4]



Рис. 2.1 Кількість імунних комплексів в залежності від віку



    1. Реакцію Артюса

Феномен Артюса - це експериментальна модель локальних пожкоджень, що викликаються відкладенням імунних комплексів. Внутрішньошкірне введення антигену попередньо сенсибілізованим тваринам викликає реакцію Артюса. Реакція Артюса розвивається локально, всередині і навколо стінок дрібних кровоносних судин: частіше всього її відтворюють в шкірі. [1]

Для його відтворення кроликам повторно з інтервалом 5 діб вводять підшкірно сироватку крові коней. Після чергового введення (при накопиченні достатньої кількості антитіл) у місці ін'єкції розвивається виражена реакція у вигляді набряку, а після 6-го введення відбувається формування осередку гіперергічного запалення з некрозом. Розвиток реакції обумовлено утворенням імунних комплексів у місці введення антигену. Їх відкладення ініціює розвиток васкулярної-некротичної реакції з тромбозом судин, стазом, геморагіями, рясної інфільтрацією нейтрофілами, локальним некрозом. Найбільш важливу роль у розвитку реакції Артюса грають нейтрофіли, базофіли, опасисті і ендотеліальні клітини. Внесок опасистих клітин і базофілів у розвиток реакції полягає в вивільненні активних молекул при дегрануляції (реакція на зв'язування імунних комплексів і дія анафілактогенів) і синтезі ейкозаноїдів. Активація нейтрофілів імунними комплексами і анафілактогенами призводить до дегрануляції з викидом ферментів, бактерицидних і прозапальних факторів. Реакція клітин ендотелію обумовлює підвищенням проникності судин і еміграцію лейкоцитів (рис.2.2.). Феномен може бути відтворений в пасивному варіанті, коли кролику внутрішньовенно вводять готові антитіла, а через 4-5 год (час, необхідний для проникнення антитіл в шкіру) внутрішньошкірно вводять антиген. Розвивається реакція феноменологічно і морфологічно не відрізняється від класичного феномена Артюса. [2]



Рис. 2.2. Реакція Артюса

Важливе значення для розвитку реакції Артюса має активація комплементу по класичному або альтернативному шляху. У відсутность комплементу не відбувається залучення нейтрофілів до місця реакції і присутній лише легкий набряк.

Цитокін ФНОа багатьма шляхами підсилює клітинну імунну відповідь. Введення антитіл до ФНОа послаблює реакцію Артюса. Є дослідження про ефективність антитіл анти-ФНО і при ревматоїдному артриті.

Виразність реакції прямо залежить від співідносин антитіл та антигену. Комплекси, що утворились в умовах надлишку або антигену, або антитіл, набагато менш токсичні, ніж ті, які утворюються при балансі цих факторів. [1]

Аналогічні процеси в легенях лежать в основі проявів різних професійних захворювань («легені фермерів», « легені голубівника»), основою яких служить алергічний альвеоліт, що розвивається при вдиханні органічних продуктів .



  1. Персистенція та солюбілізація комплексів.

У нормі імунні комплекси знищуються мононуклеарними фагоцитами. Імунні комплекси після активації комплемента опсонізуются С3b і знищуються мононуклеарними фагоцитами, переважно в печінці і селезінці. Елімінація відбувається за участю С3b-рецепторів (CRI). У приматів CRI присутній в основному на еритроцитах. (У інших тварин еритроцити позбавлені CRI і тому опсонізовані комплекси зв'язуються з CRI тромбоцитів.) На кожному еритроциті присутньо приблизно 700 рецепторів і їх ефективність підвищується за рахунок кластеризації, що створює можливість високоавідного зв'язування великих комплексів. Як показують експерименти на тваринах, позбавлених комплемента, рецептори CRI легко зв'язують лише ті імунні комплекси, які фіксували комплемент. Однак при великій кількості комплексів можливе перевантаження системи мононуклеарних фагоцитів, що приводить до збільшення вмісту комплексів в крові і більшого їх відкладення в ниркових клубочках і інших тканинах. При хворобі імунних комплексів у людини спостерігаються дефекти мононуклеарних фагоцитів, що може бути причиною персистенції комплексів, але разом з тим, це цілком може бути наслідком їх перевантаження, а не первинним порушенням.

У нормі у приматів еритроцити виконують функцію буфера, зв'язуючи фіксовані комплементом комплекси і ефективно видаляючи їх з плазми. У дрібних судинах потік крові ламінарний, при цьому еритроцити локалізовані по центру судини і з усіх боків оточені плазмою. Таким чином, зі стінками посудини контактує тільки плазма (рис. 3). Еритроцити доторкаються до внутрішньої оболонкм судин лише в синусоїдах печінки і селезінки, де потік крові стає турбулентним.



Рис. 3 Роль еритроцитів при хворобі імунних комплексів

Комплекси переносяться в печінку і селезінку, де їх витягують з крові тканинні макрофаги (рис. 3). При цьому видаляється і велика частина CRI; тому в разі постійного утворення імунних комплексів кількість активних рецепторів на еритроцитах поступово зменшується, що знижує ефективність транспорту комплексів.

Комплекси можуть також відокремлюватися від еритроцитів в крові завдяки ферментативній дії фактора I, який розщеплює С3b, залишаючи приєднаним до CRI на клітинній мембрані невеликий його фрагмент (C3dg). Ці разчиненні комплекси видаляються потім фагоцитами, які несуть рецептори для Fc-фрагмента IgG.

Солюбілізація імунних комплексів комплементом. Ще в 1930-х рр.. Гейдельбсргер (Heidelberger) виявив, що комплемент уповільнює преципітацію імунних комплексів. Утримання імунних комплексів в розчиненому стані забезпечується дією класичного шляху активації комплемента. Білки комплементу знижують кількість антигенних епітопів (тобто валентність антигену), з якими зможуть зв'язуватися антитіла, проникаючи в структуру комплексу. Це призводить до зменшення розмірів комплексів і робить їх розчинними. У приматів такі комплекси, що містять комплемент легко зв'язуються з С3a-рецепторами (CR1) на поверхні еритроциту.

Комплемент здатний швидко ресолюбілізувати осаджені комплекси завдяки альтернативному шляхи активації. Солюбілізація відбувається, очевидно, в результаті вбудовування в комплекс фрагментів комплемента С3b і C3d.

Можливо, у здорових людей безперервно відбувається відкладення комплексів, але вони настільки ж безперервно видаляються шляхом солюбілізації. Якщо це так, то при зниженому вмісті комплементу процес повинен порушуватися і комплекси можуть накопичуватися в тканинах. Дійсно, в осіб, які страждають хворобою імунних комплексів, солюбілізаційний ефект сироватки знижений порівняно з нормою, хоча невідомо, чи є це причиною чи наслідком захворювання. [1,5]


  1. Вплив різних факторі на кліренс комплексів

При недостатку комплементу порушується кліренс комплексів. У осіб з низьким рівнем компонентів класичного шляху активації комплементу імунні комплекси погано зв'язуються з еритроцитами. Недостатність комплементу може бути наслідком його вичерпання, викликаного хворобою імунних комплексів, або вродженим станом, як це має місце у випадку дефіциту С2. Можна було б очікувати, що в таких випадках імунні комплекси постійно будуть знаходитися в крові, але насправді відбувається зворотне: комплекси швидко зникають із крові. Такі не пов'язані з еритроцитами комплекси активно поглинаються печінкою (але не селезінкою), а потім вивільняються знову і відкладаються в таких тканинах, як шкіра, нирки і м'язи, викликаючи в них запальні реакції (рис. 4).

Рис. 4. Транспорт і видалення імунних комплексів

Вливання свіжої плазми, що містить комплемент, відновлює нормальний кліренс імунних комплексів, що свідчить про роль комплементу в цьому процесі. Відсутність поглинання комплексів у селезінці не тільки призводить до хвороби імунних комплексів, але може мати важливе значення і для розвитку відповідних імунних реакцій, оскільки селезінці належить центральна роль у процессингі антигенів і індукції імунної відповіді .

Швидкість кліренсу імунних комплексів залежить від класу імуноглобулінів. IgG-комплекси пов'язуючись з еритроцитами видаляються з крові поступово, тоді як IgА-комплекси погано зв'язується з еритроцитами, але зникають із крові швидше, більшою мірою відкладаючись в нирках, легенях і мозку.

Треба також зазначити, що на кліренс комплексів впливає вуглеводний компонент антитіл. Як встановлено, важливу роль у видаленні імунних комплексів фагоцитарними клітинами виконують вуглеводні групи молекул іммуноглобулінов. При хворобах імунних компексів, наприклад при ревматоїдному артриті, спостерігаєтся відхилення в складі цих вуглеводів, що приводять до загострення патологічного процесу. За відсутності кінцевого залишку галактози в олігосахаридному ланцюгу Fс-фрагмента імуноглобулінів посилюється зв'язування ревматоїдного фактора. Нещодавно виявлено, що з антитілами IgG, які не містять цього залишку галактози, взаємодіє манан-зв'язуючий білок і в результаті відбувається активізація комплементу. [1,4]


  1. Відкладення імунних комплексів.

6.1. Відкладення комплексів у тканинах

Імунні комплекси можуть тривалий час залишатися в крові. Однак сама по собі їх персистенція тут зазвичай безпечна; неприємності починаються лише при відкладенні комплексів в тканинах.

Найбільш важливим фактором відкладення імунних комплексів у тканинах служить, ймовірно, збільшення судинної проникності.

Експерименти на тваринах показують, що такі інертні речовини, як колоїдний вугілля, після введення вазоактивних сполук (наприклад, гістаміну або серотоніну) відкладаються в стінках судин. Після введення агентів, що викликають викид вазоактивних амінів (включаючи гістамін) з опасистих клітин, аналогічним чином відкладаються і циркулюючі імунні комплекси. Попереднє введеня антигістамінних препаратів блокує цей ефект.

При дослідженні експериментальної хвороби імунних комплексів у кроликів встановлено, що тривале введення антагоністів вазоктивних амінів, таких як хлорфенірамін і метісергід, значно зменшує відкладення імунних комплексів. Ще більше значення (для цілей профілактики) має той факт, що у молодих мишей NZB/NZW, яким вводили метісергід, пошкодження нирок були виражені слабше, ніж у контрольних тварин.

Підвищення судинної проникності може мати численні наслідки, значення яких залежить від характеру захворювання та виду тварин. Це ускладнює інтерпретацію окремих даних, одержуваних на експериментальних моделях. В цілому, однак, і комплемент, і опасисті клітини, і базофіли, і тромбоцити можуть вважатися потенційними продуцетнами вазоактивних амінів.

Відкладення імунних комплексів найбільш ймовірно в тих структурах, де є високий артеріальний тиск і турбулентний потік крові. Багато макромолекул відкладаються в капілярах ниркових клубочків, де кров'яний тиску приблизно в чотири рази вище, ніж в інших капілярах (рис. 5.1.). Якщо у кроликів при умові часткового звуження ниркової артерії або перев'язки сечоводу знизити тиск в клубочках, відкладення макромолекул також зменшує. Якщо ж шляхом індукції експериментальною гіпертензії підвищити тиск в клубочках, то збільшується і відкладення в них імунних комплексів, як це показано на моделі сироваткової хвороби. Найбільш важкі пошкодження виникають в тих ділянках, де є турбулентний потік крові, наприклад в місцях згину або біфуркації артерій, а також в таких «судинних фільтрах», як хоріоїдне сплетіння і циліарне тіло ока.

Рис.5.1. Вплив гемодинамічних факторів на відкладення комплексів

Окрім того, треба зауважити, що відкладення комплексів в певних тканинах може бути пов'язано з аффінністю до них антигенів. Місцевий високий тиск крові спонукає до відкладення відкладенням імунних компплексів в певних органах, але це не пояснює, чому при різних захворюваннях комплекси відкладаються в різних органах. При СЧВ основним органом-мішенню є нирки, тоді як при ревматоїдному артриті, незважаючи на наявність комплексів в крові, нирки зазвичай не страждають, а основною мішенню виявляються суглоби.

Можливо, органна специфічність ураження визначається антигеном, що міститься в комплексі, причому існує експериментальна модель, яка переконливо підтверджує таке припущення. Введення мишам ендотоксину призводить до пошкодження клітин і вивільненню ДНК, яка зв'язується з базальної мембраною капілярів інтактних ниркових клубочків. У результаті відбувається поліклональна активація В-клітин і утворюються антитіла до ДНК, які взаємодіють з ДНК, що зафіксовані в тканини, викликаючи місцеве створення імунних комплексів (рис. 5.2). Продукція ревматоїдного фактора - lgM-антитіла до IgG - створює можливість подальшого утворення імунних комплексів in situ. Не виключено, що будуть знайдені антигени зі спорідненістю до специфічного органам і при інших захворюваннях.



Рис. 5.2. Вплив ендотоксину на зв’язування антигена

Важливе значення в ряді випадків може мати заряд антигену та антитіла. Наприклад, позитивно заряджені антигени і антитіла повинні з більшою ймовірністю відкладатися на негативно зарядженій базальній мембрані клубочків. На долю комплексів, що містять глікопротеїнові антигени, впливає і ступінь їх глікозилювання, оскільки деякі механізми кліренсу (наприклад, за участю манан-зв’язуючого білка) активуються при взаємодії з молекулами цукрів.

При ряді захворювань в органі-мішені утворюється і антитіла, і антигени. Це найбільш виражено при ревматоїдному артриті - ревматоідний фактор IgG анти-IgG продукується в цьому випадку плазматичними клітинами синовіальної оболонки; потім ці антитіла взаємодіють один з одним (аутоассоціація), викликаючи тим самим запальну реакцію.



    1. Вплив розмірів імунних комплексів на їх відкладення

Було проведене дослідження і виявлення, що на відкладення імунних комплексів має великий вплив їх розміри. Великі імунні комплекси, як правило, вже за кілька хвилин переходять з крові в печінку, тоді як комплекси менших розмірів залишаються в крові більш тривалий час (рис. 5.3). Це пояснюється тим, що великі комплекси ефективніше фіксують комплемент і за рахунок цього краще зв'язуються з еритроцитами. Вони і повільніше відокремлюються від еритроцитів під дією фактора I.[5]

Рис.5.3. Швидкість виведення комплексів в залежності від їх розміра

Тому все, що впливає на розмір комплексів, повинно змінювати їх кліренс. Як передбачається, генетичний дефект, сприяє утворенню низькоафінних антитіл, цілком може обумовлювати формування дрібних комплексів і тим самим розвиток хвороби імунних комплексів. Підвищення (дозрівання) афінності залежить від ефективності соматичних мутацій і селекції В-клітин у центрах розмноження після зв’язування антигену. Цей процес протікає більш ефективніше в тих випадках, коли В-клітини стимулюються антигеном або імунними комплексами, покритими комплементом. Недостатність комплементу збільшує схильність до хвороби імунних комплексів, і однією причин як показують нещодавно отримані дані, є уповільнення швидкості надходження пов'язаного в комплекси антигена в центри розмноження, що перешкоджає дозріванню афінності. Антитіла до аутоантигена можуть володіти низькою афінністю та розпізнавати невелику кількість епітопів. Цей дефект призводить до утворення дрібних комплексів і зростанням періоду їх кліренсу, оскільки обмежує формування великих перехресно-пов'язаних структур.

Окрім того, місце відкладення імунних комплексів частково залежить від їх розмірів. Прикладом цього служать нирки. Дрібні імунні комплекси здатні проходити крізь базальну мембрану клубочкового капіляра і досягти її епітеліальної сторони; для великих комплексів мембрана непроникна і вони зазвичай накопичуються між ендотелієм та базальною мембраною, у мезангії (рис. 5.4). Розміри імунних комплексів залежать від валентності антигена, а також від титру та афінності антитіл.



Рис.5.4 Відкладення імунних комплексів в нирках



  1. Виявлення імунних комплексів

    1. Виявлення імунних комплексів за допомогою імуннофлуоресценції

Відкладення імунних комплексів можна виявити з використанням імуннофлуоресценції (рис. 6.1., рис.6.2.). З найбільшою ймовірністю відкладення комплексів можна виявити в ураженому органі. З цією метою зрізи тканин досліджують імуннофлуоресцентним методом на присутність імунноглобулінів і комплементу. Дані про склад і характер комплексів, а також місце їх локалізації в ураженій тканині важливі для оцінки важкості і для прогнозу захворювання. Наприклад, у випадку мембранозного гломерулонефриту при наявності великих зернистих відкладень у субепітеліальному шарі ниркових клубочків прогноз поганий, а при локалізації комплексів у мезангії - хороший. Запальна реакція виявляється не у всіх тканинах, що зв'язують імунні комплекси. Наприклад, при ВКВ комплекси часто присутні в біоптатах не тільки запаленої, але і зовні нормальної шкіри.[1,4]

r:\temp\finereader11.00\media\image1.jpeg

Рис. 6.1. Імунофлуоресценція імунних комплексів при інфекційному захворюванні. Зрізи ниркової артерії хворого на хронічний гепатит В, пофарбована флуоресцентною антисивороткою до антигену вірусу гепатиту В (1) і родамінірованной антисивороткою до IgМ (2)



Рис. 6.2 Імунофлуоресценція імунних комплексів при аутоімунному захворюванні. Зрізи нирок хворого системною червоною вовчанкою (гіперчутливість III типу) (1) і хворого з синдромом Гудпасчера (гіперчутливість II типу) (2).

7.2. Виявлення імунних комплексів в крові

У крові комплекси не тільки зв'язані з еритроцитами, але присутні також у вільній формі в плазмі. Пов'язані з еритроцитами комплекси рідше надають шкідливої дії, тому більший інтерес представляє визначення рівня вільних комплексів. При відборі проб крові необхідно дотримуватися ряд пересторог, оскільки зв'язані комплекси при утворенні згустку легко вивільняються під дією фактора I. Щоб уникнути цього, слід швидко відокремлювати еритроцити від плазми.

Для ідентифікації великих комплексів, які містять антитіла IgG, часто використовують осадження імунних комплексів поліетиленгліколем (ПЕГ) з наступним визначенням IgG в осаді.

Циркулюючі комплекси часто визначаються також по їх спорідненості до компоненту С1q комплемента, використовуючи радіоактивно мічений або твердофазний (зв'язаний з твердою підкладкою) С1q.

Для зв'язування і визначення кількості імунних комплексів можна використовувати й інші рецептори, наприклад СЗ-рецептор клітин лінії RAJI (В-клітинна пухлина) або Fс-репептор тромбоцитів.

Однак до визначення комплексів в разі аутоімунних захворювань необхідно підходити з великою обережністю. У таких хворих можуть бути присутніми аутоантитіла до компонентів самої тест-системи. При ВКВ, наприклад, утворюються антилімфоцитарні і анти-ДНК-антитіла, які зв'язуються з клітинами RAJI, обумовлюючи хибно-позитивні результати визначення імунних комплексів. Подібно до цього, при ряді захворювань з'єднувальної тканини знайдені антитіла анти-С1q (структура С1q подібна зі структурою колагену), що створює можливість отримання хибно-позитивних результатів при використанні систем визначення із застосуванням С1q.

При будь-якому вище розгляненому способі важливо переконатися в тому, що визначувані з'єднання дійсно володіють більшою молекулярною масою, ніж мономерний IgG. Нарешті слід врахувати, що до оцінки ролі циркулюючих компплексів необхідно підходити навіть більш обережно, ніж до оцінки значення тканинних відкладень. Багато циркулюючих комплексів самі по собі нешкідливі. Пошкодження виникає лише при їх відкладенні в тканинах.

ВИСНОВКИ


В даному рефераті було розгляну питання та проблематику гіперчутливості III типу.Дані реакції виникають в результат відкладання імунних комплексів антиген-антитіло в організмі. В здоровому організмі при зустрічі антигена з антитілом у творюється комплекс, який швидко елюмінується з організму. Персистенсія та виведення комплексів з організму відбувається за допомогою мононуклеарних фагоцитів та комплементів, які зв’язуються з комплексом. Разом з тим швидкість кліренсу імунних комплексів залежить від класу імуноглобулінів. Окрім того треба сказати, що на кліренс комплексів впливає вуглеводний компонент антитіл.

На відкладання комплексів впливає багато фокторів. Розмір комплекс має велике значення. Чим більший комплекс, тим швидше він буде виводитись, а от маленькі комплекси можуть досить довгий час залишатись в крові, що може призвести до різноманітних проблем. Окрім того важливим є кількість комплементу, адже комплемент підтримує комплекс у розчиненому стані. Важливе значення в ряді випадків може мати заряд антигену та антитіла. При збільшенні проникності судин відкладання комплексів також збільшується, тобто проникність судин досить суттєво впливає на відкладання комплексів. Відкладення імунних комплексів найбільш ймовірно в тих структурах, де є високий артеріальний тиск і турбулентний потік крові. Однак, місце відкладання комплексів також залежить від локалізації самого антигену. Окрім того, треба зауважити, що відкладення комплексів в певних тканинах може бути пов'язано з аффінністю до них антигенів.

Однак для вивчення хвороб, що спричиняються відкладанням імунних комплексів були розробленні експерементальні моделі хвороб. Але треба сказати, що експерементальні моделі нам показуються тільки механізм і шлях розвитку хвороб, тож до вирішення реальних проблем треба підходити обережно і не спиратись тільки на результати експерементальних досліджень.

Однак, для виявлення імунних комплексів використовують метод з застосуванням імуннофлуоресценції. За допомогою цього методу можна виявити відкладення комплексів в ураженому органі. Дані про склад і характер комплексів, а також місце їх локалізації в ураженій тканині важливі для оцінки важкості і для прогнозу захворювання. Саме тому так широко використовують метод виявлення імунних комплексів імуннофлуоресценцією.



СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

  1. Ройт А. Иммунология / Ройт А., Бростофф Дж., Мейл Д. ; пер. с англ. В. И. Кандрора, Л.А. Певницкий. — К. : Мир, 2000. — 582 с.

  2. Ярилин А. А. Основы иммунологии / Ярилин А. А. — К. : Медицина, 1999. — 608 с.

  3. Цинкерналь Р. Основы иммунологии / Цинкерналь Р. — К. : Мир, 2008. — 135 с.

  4. Іммунологія : Підручник / [А. Ю. Вершигора, Є. У. Пастер, Д. В. Колиба та ін.]. — К. : Вища шк., 2005. — 599 с.

  5. Галактинов В.Г. Иммунологии / Галактинов В.Г. — М. : Изд-во МГУ, 1998. — 480 с.

  6. Дранник Г.Н. Клиническая иммунология и аллергология/ Дранник Г.Н. – М.: Мед. Информ. Агенство, 2003. – 603с.

  7. Маслянко Р.П. Основи імунології / Р.П. Маслянко. – Львів: Вертикаль,. 1999. − 472 с.

  8. Хаитов Р. М. Иммунология: учебник / Хаитов Р. М., Игнатьева Г. А., Сидорович И. Г. – М.: Медицина, 2000. – 432 с.

  9. Parham, Peter  The Immune System (3rd ed.). - New York, NY: Garland Science., 2009 - p. 389.

  10. Agnello V. Immune complex assays in rheumatic diseases. Hum. Pathol.., 1983.р. 343.





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©refua.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Контрольна робота
Методичні вказівки
навчальної дисципліни
Методичні рекомендації
Загальна характеристика
Лабораторна робота
курсової роботи
охорони праці
Курсова робота
використаної літератури
Список використаної
курсу групи
Зміст вступ
Виконав студент
форми навчання
Виконала студентка
Теоретичні основи
Міністерство освіти
Пояснювальна записка
самостійної роботи
навчальний заклад
Історія розвитку
навчальних закладів
Робоча програма
молодших школярів
діяльності підприємства
роботи студентів
Загальні відомості
Курсовая работа
виконання курсової
світової війни
студентів спеціальності
студент групи
використаних джерел
охорони здоров
Практична робота
вищої освіти
Охорона праці
інтелектуальної власності
навчального закладу
Теоретичні аспекти
Самостійна робота
загальноосвітніх навчальних
Конспект лекцій
вищий навчальний
Вступ актуальність
напряму підготовки
загальна характеристика
Історія виникнення
Практичне заняття
виробничої практики