Конспект лекцій з дисципліни "державне та регіональне управління"


Регіон як об'єкт регіонального управління: основні ознаки та функції



Сторінка78/103
Дата конвертації27.02.2019
Розмір1.48 Mb.
Назва файлу2.-Опорний-конспект-ДРУ.doc
Навчальний закладТернопільський Національний Економічний Університет
ТипКонспект
1   ...   74   75   76   77   78   79   80   81   ...   103
13.3. Регіон як об'єкт регіонального управління: основні ознаки та функції

Згідно Концепції державної регіональної політики регіон – це частина території держави, виділена за сукупністю природно-географічних, економічних, соціальних, екологічних та інших ознак в адміністративно-територіальну одиницю, діяльність котрої свідомо направляється і координується для досягнення цілей суспільного розвитку. Це частина території держави, яка характеризується своєрідною триєдністю "території – виробничо-господарської системи – населення", стійким територіальним поєднанням природоресурсної, економічної і соціальної складових.

Регіон розглядається як складна, організована, відкрита та керована система, що формується під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів; має комплекс взаємопов’язаних цілей і завдань, котрі визначені потребами населення, його окремими соціальними групами, господарюючими суб’єктами і державою; відповідну зовнішню форму (організаційну структуру); а також - певні правила поведінки, визначені діючим законодавством.

Зазначені системні ознаки регіону дозволяють зазначити функції, які виконує регіон, а саме: внутрішню (спрямовану на забезпечення локальних регіональних інтересів та потреб на основі ефективного використання соціально-економічного потенціалу території); зовнішню (що дозволяє забезпечувати потреби не лише регіону, а й усієї держави на засадах міжрегіонального поділу праці) та експортну (спрямовану на використання конкурентних переваг території та вихід з регіональним продуктом на зовнішні ринки).

Відповідно до чинного законодавства України, регіонами є адміністративно-територіальні одиниці, визначені діючим адміністративно-територіальним устроєм, а саме: Автономна Республіка Крим, 24 адміністративно-територіальні області, міста Київ та Севастополь. Саме ці регіони є об'єктами регіонального управління, на які поширюються управлінські впливи суб'єктів управління соціально-економічним розвитком регіонів – органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Стан та перспективи соціально-економічного розвитку регіону обумовлюються наявним соціально-економічним потенціалом регіону та можливостями його використання, що вимагає застосування спеціальних механізмів регіонального управління.



Соціально-економічний потенціал регіону визначається як сукупна здатність економіки конкретного регіону, галузей і сфер господарювання забезпечувати соціально-економічну діяльність, задовольняти запити населення, суспільні потреби, забезпечувати розвиток виробництва і споживання за умов сталого екологічного розвитку, створювати можливості для реалізації функцій регіонального управління.

З огляду на систему факторів, що забезпечують процес суспільного відтворення на регіональному рівні, виділяють такі основні складові соціально-економічного потенціалу регіону: природо-ресурсний, економічний (виробничий), трудоресурсний, інноваційний (науково-технічний), інфраструктурний потенціал (в розрізі виробничої, соціальної, ринкової інфраструктури), фінансовий потенціал регіону, потенціал економіко-географічного розташування регіону. Відповідно, органи регіонального управління в процесі обґрунтування своїх управлінських впливів на соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальних утворень повинні застосовувати методики оцінки складових соціально-економічного потенціал регіону, здійснювати практичні розрахунки щодо аналізу їх стану, динаміки, структури, місткості, рівня нормативної і фактичної забезпеченості, рівня використання та шляхів їх удосконалення.

У системі регіонального управління з метою порівняльного вивчення визначальних ознак, функцій, відносин, рівнів організації регіонів та вироблення спеціальних механізмів регулювання їх розвитку здійснюється типологія регіонів за певними показниками.

Типологія регіонів може здійснюватись за такими параметрами: географічне розташування; кліматичні умови; наявність природних ресурсів; рівень економічного і соціального розвитку; структура господарства; ступінь розвитку виробничої та соціальної інфраструктури; екологічний стан регіону; етнічний склад населення; історичні особливості розвитку; демографічна ситуація в регіоні; соціально-психологічний клімат тощо.

Зокрема, за рівнем соціально-економічного розвитку виділяються динамічні та депресивні (проблемні) регіони; за територіальним розташуванням – внутрішні та прикордонні регіони; за критерієм вторинності територіального поділу розрізняють базові (первинні) регіони; регіони, що утворились як об’єднання декількох діючих адміністративно-територіальних одиниць (Єврорегіони, транскордонні регіони, економічні райони), а також регіони, що утворились як частини діючих адміністративно-територіальних одиниць (ВЕЗ, технопарки, курортополіси тощо).

В Концепції державної регіональної політики України та в Законі України "Про стимулювання розвитку регіонів" одним із пріоритетів визначено: вичленування та державну підтримку соціально-економічного розвитку проблемних (депресивних) територій. Виділення депресивних регіонів є важливою складовою регіональної політики, в визначенні, реалізації, організаційному і правовому забезпеченні якої першочергово роль відводиться державі. Регулювання розвитку депресивних регіонів передбачено в стратегії соціально-економічного розвитку держави та програмах економічного і соціального розвитку окремих регіонів.

В Законі України "Про стимулювання розвитку регіонів" зазначено, що депресивний регіон (територія) – це регіон чи його частина (район, місто обласного значення або кілька районів, міст обласного значення), рівень розвитку якого (якої) за показниками, визначеними законодавством, є найнижчими серед територій відповідного типу. В Україні депресивними регіонами визнаються: 1) регіони, у яких протягом останніх п’яти років найнижчі середні показники валової доданої вартості на одну особу; 2) промислові райони, у яких протягом останніх трьох років є найвищими середні показники рівня безробіття, зайнятості у промисловості, найнижчий обсяг промислового виробництва на одну особу та найнижчий рівень середньої заробітної плати; 3) сільські райони, у яких протягом останніх трьох років є найнижчими щільність сільського населення, природний приріст населення, найвищою – частка зайнятих у сільському господарстві, найнижчий обсяг виробництва сільськогосподарської продукції на одну особу та найнижчий рівень середньої заробітної плати; 4) міста обласного значення, у яких протягом останніх п’яти років є найвищими середні показники безробіття, зокрема, довготривалого безробіття та найнижчим рівнем середньої заробітної плати.

Система регіонального управління передбачає застосування спеціальних механізмів державного стимулювання та підтримки розвитку депресивних регіонів, а саме: формування відповідних програм подолання депресивного стану; забезпечення стимулювання розвитку депресивних територій шляхом запровадження особливих механізмів бюджетної, податкової, цінової, грошово-кредитної, інноваційної та інвестиційної політики щодо таких територій; визначення чітких критеріїв та строків виділення з метою стимулювання ефективнішого використання внутрішнього природного, економічного, наукового, трудового потенціалу таких територій, прискорення соціально-економічного розвитку, підтримки соціальної активності та мобільності населення; створення максимально сприятливих економічних, правових та інституційних умов у їх межах для прискорення формування і ефективного функціонування нових суб’єктів господарювання, забезпечення належного соціального захисту населення.

Крім регіонів, визначених чинним адміністративно-територіальним устроєм держави, у територіальній структурі України виділені, так звані, території зі спеціальним статусом. Вони утворюються для виконання специфічних або тимчасових функцій та завдань і можуть не укладатися в існуючий адміністративно-територіальний устрій, володіють особливим правовим статусом, відносно них існує спеціальний порядок створення та механізм управління тощо.

До територій зі спеціальним статусом належать: території, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; території природно-заповідного фонду; спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ) – такі як: вільні митні зони; порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристично-рекреаційні, страхові, банківські тощо; курортні місцевості; гірські населені пункти; історичні місцевості; території, на яких здійснюються державно-правові експерименти (наприклад, експеримент щодо розвитку місцевого самоврядування в м. Ірпінь та ін.); прикордонні території; території, на яких склалася особлива ситуація, а саме зони надзвичайної екологічної ситуації, території воєнного та надзвичайного стану.

Особливе місце в системі територіального устрою України займають території пріоритетного розвитку. Територія пріоритетного розвитку – це спеціально визначена частина території держави, межі якої, найчастіше збігаються з межами існуючих адміністративно-територіальних утворень і на якій запроваджується особливий (пільговий) режим інвестиційної діяльності, спрямований на залучення інвестицій та забезпечення соціально-економічного розвитку регіону.

Як правило, території пріоритетного розвитку (ТПР) – це депресивні регіони, що: характеризуються монофункціональною спрямованістю розвитку; є трудонадлишковими, з недостатнім розвитком сфери прикладання праці, високим (порівняно із середнім по державі чи регіону) рівнем безробіття та низьким (порівняно із середнім по державі чи регіону) рівнем доходів населення; зазнали впливу природної чи техногенної катастрофи; мають у своїй структурі наукомісткі галузі та істотний науково-технічний потенціал, а також перспективний (з огляду на поточну кон'юнктуру) виробничий і ресурсний потенціал.

Території пріоритетного розвитку створюються для: подолання депресивного характеру господарства; зміни нераціональної структури регіональної економіки; вирішення проблем зайнятості; збереження і відтворення науково-технічного потенціалу; подолання наслідків техногенних і природних катастроф. На територіях пріоритетного розвитку формується особливий режим здійснення підприємницької діяльності, який передбачає податкові, митні, валютно-фінансові, організаційні пільги. Причому структура і норми спеціального режиму ТПР встановлюються окремо для кожної території. Право на користування пільгами отримують лише ті суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідають галузевим пріоритетам, пройшли конкурсний відбір, підписали угоду з уповноваженим органом регіонального управління і прийняли рішення здійснювати узгоджений інвестиційний проект. Перелік пріоритетних видів діяльності визначає Кабінет Міністрів України. Інвестиційні проекти, що реалізуються на ТПР, є пріоритетними для залучення кредитів, які надаються під державні гарантії іноземними державами, міжнародними фінансовими організаціями, іноземними банками, іншими фінансово-кредитними установами.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   74   75   76   77   78   79   80   81   ...   103


База даних захищена авторським правом ©refua.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Контрольна робота
Методичні вказівки
Лабораторна робота
Методичні рекомендації
навчальної дисципліни
Загальна характеристика
курсової роботи
використаної літератури
Список використаної
Курсова робота
охорони праці
курсу групи
Виконав студент
Зміст вступ
Пояснювальна записка
Виконала студентка
самостійної роботи
Історія розвитку
навчальних закладів
форми навчання
Теоретичні основи
Практична робота
Робоча програма
Міністерство освіти
студент групи
вищої освіти
Загальні відомості
виконання курсової
навчальний заклад
Конспект лекцій
молодших школярів
діяльності підприємства
роботи студентів
виробничої практики
Практичне заняття
охорони здоров
використаних джерел
Самостійна робота
інтелектуальної власності
Охорона праці
Курсовая работа
контрольної роботи
студентів спеціальності
Історія виникнення
навчального закладу
фізичного виховання
студентка курсу
загальна характеристика
студентка групи
світової війни
загальноосвітніх навчальних