«Конституційні принципи організації влади на місцях у Франції, США та Польщі»



Скачати 129.73 Kb.
Дата конвертації27.04.2018
Розмір129.73 Kb.
Назва файлумодульна.docx

МОДУЛЬНА РОБОТА № 2


З КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

На тему «Конституційні принципи організації влади на місцях у Франції, США та Польщі»



Місцеве самоврядування є неодмінним атрибутом будь-якого сучасного демократичного суспільства. Зарубіжний муніціпалізм знає величезну кількість різноманітних моделей і типів організації місцевого самоврядування. Відмінності в побудові систем місцевого самоврядування залежать від багатьох чинників: політичного режиму, яка домінує в країні ідеї організації влади та управління на місцях, державного устрою та адміністративно-територіального поділу держави, національних традицій і пр. 

В даний час у науковій літературі найбільш часто зустрічається класифікація відомих у світовій практиці моделей організації влади на місцях, в основі якої лежать відносини між органами місцевого самоврядування(управління) та органами центральної влади. 

Принцип місцевого самоврядування є однією з найважливіших ознак будь – якої демократичної держави. Ці принципи закріплені Європейською Хартією про місцеве самоврядування, Всесвітньою декларацією про місцеве самоврядування та іншими міжнародними документами.

Відповідно до ст. 3 Європейської Хартії місцевого самоврядування, місцеве самоврядування – це право та спроможність місцевої влади, в межах закону, здійснювати регулювання та управління суттєвою часткою державних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.

Кожна європейська держава виробила свою концепцію місцевого самоврядування із самобутнім механізмом формування органів управління місцевими справами. Рада Європи виробила стандарти щодо організації й управління на місцях, що стало об’єднавчим чинником стосовно європейської моделі місцевого самоврядування. Приєднавшись до Хартії, кожна держава зобов’язана дотримуватись загальноєвропейських стандартів, але при цьому має право виробити національну модель самоврядування на основі власних потреб і традицій.


США.

США орієнтовані на англосаксонську модель місцевого самоврядування

Основними рисами цієї моделі є: а) формальна автономія і самостійність місцевого самоврядування; /б) відсутність на місцях уповноважених центрального уряду, що опікуються органи місцевого самоврядування. 
Відносини між центральною владою і місцевим самоврядуванням в країнах, орієнтованих на дану модель, визначаються принципом "діяти в межах наданих повноважень", тобто органи місцевого самоврядування можуть здійснювати лише ті дії, які прямо встановлені законодавством. Всі інші дії вважаються вчиненими з перевищенням повноважень і можуть бути визнані судом неправомірними. 

У США при визначенні конституційного статусу органів місцевого самоврядування враховуються особливості американської правової доктрини, В якості вихідного положення в даному випадку застосовується формула "муніципалітети - креатури штатів".

Разом з тим принцип самоврядування, закріплений в конституціях більшості американських штатів,має на увазі право муніципальних органів вирішувати питання місцевого значення в межах наданих їм повноважень самостійно, без втручання штату. 
Дана модель не передбачає наявності на місцях будь-яких чиновників, що призначаються з центру для контролю за органами самоврядування. Місцеві ради в межах закону, звичаю (сформована практика), судового прецеденту самостійно і під свою відповідальність вирішують питання, не віднесені до компетенції центральних органів. 
Контроль за органами місцевого самоврядування є, в основному, непрямим: через фінансування їх діяльності; за допомогою проведених галузевими міністерствами інспекційних перевірок; шляхом прийняття адаптивних законів (парламент приймає типові закони, а місцеві органи вводять їх в дію на своїй території зі змінами, спричиненими місцевими особливостями ); у формі судового контролю. 

Відповідно до Конституції, федералізм являє собою подвійну форму державного уряду, у якому є присутнім функціональний і територіальний поділ влади. Федералізм являє собою ніби поступку між двома іншими формами політичного устрою: унітарної і конфедеративної. У унітарній державі вся повнота влади знаходиться в руках центрального уряду. У альтернативній формі - конфедерації - загальний центральний орган - Рада Конфедерації обговорює лише питання загальної політики і грає більше рекомендаційну роль стосовно своїх суверенних членів, а вся повнота влади знаходиться в них. У федералізмі між центральним і місцевими урядами існує встановлене Конституцією і законами поділ владних повноважень і функцій.

Упорядники Конституції США чітко розподілили повноваження, якими був наділений федеральний уряд, а усе "інше" (без деталізації і перерахування) віддали владі штатів. Таким чином, центральному уряду належить виключне право проведення зовнішньої й оборонної політики, надання громадянства США іммігрантам, емісії грошей і контролю грошового обігу, забезпечення внутрішньої безпеки, визначення національних пріоритетів і ряд інших.

У відання штатів вносяться такі статті як цивільне і карне законодавство, організація народного утворення, охорони здоров'я, забезпечення суспільного порядку, будівництво і підтримка доріг і комунікацій, контроль за використанням землі і природних ресурсів, і т.д. Деякі функції, наприклад оподатковування або екологічна безпека, належать і центру, і штатам. Взагалі, система поділу державних прибутків і витрат між центром і штатами досить чітко і послідовно розподілена і: визначені рівні влади мають визначені джерела надходження в бюджет, тим самим уникаючи конфліктного поділу.

Важливо, що навіть при наявності в штатів всіх атрибутів суверенітету (герб, прапор і т.п.), стаття IV Конституції недвозначно встановлює повний суверенітет тільки на федеральному рівні, усі федеральні закони і договори спілки повинні здійснюватися на всій території США в будь-якому штаті. Спочатку це викликало жорсткі розбіжності і навіть привело до Громадянської війни 1861-1865 рр., самої кровопролитної з тих, що коли-небудь велися на території Америки, і яка посіяла найбільший за всю історію розбрат між громадянами країни. Дане положення розглядається як наріжний камінь існування і функціонування американської федерації.

Франція.


Помітно відрізняється від англосаксонської моделі континентальна модель організації влади на місцях, яка набула поширення не тільки в країнах континентальної Європи (Франція, Італія, Іспанія, Бельгія), а й у більшості країн Латинської Америки, Близького Сходу, франкомовної Африки. 
Відмінні ознаки цієї моделі такі: 
а) поєднання місцевого самоврядування та державного управління на місцях, виборності і призначуваності; 
б) певна ієрархія системи місцевого самоврядування, підпорядкованість нижчестоящих ланок вищестоящим; 
в) наявність на місцевому рівні спеціального представника центральної влади, повноважного здійснювати державний контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування, 
Родоначальниця континентальної моделі - Франція, для якої висока ступінь централізації місцевого управління і самоврядування є історично традиційною. У Франції досить довго існувала система багаторівневої організації влади на місцях, за якої діяльність нижчестоящих ланок в значній мірі визначалася і залежала (перш за все, в адміністративному і фінансовому сенсі) від вищестоящих органів управління. 

Головна особливість побудови державної влади та місцевого самоврядування у Франції полягає у тому, що одна і та ж територія (регіон, департамент чи комуна) одночасно мають різ ний владний рівень. З одного боку – державне управління (ці території є державними адміністративними округами, які очолюють префекти), а з іншого – місцеве самоврядування – регіони (департамент чи комуна) – територіальні самоврядні колективи, які мають власну компетенцію, власні органи влади і управління, а також власні кошти. Регіон одночасно є адміністративним округом – який очолює префект – вища посадова особа регіону, підпорядкована уряду та президентові Франції, яка представляє на території регіону державну владу [13, с. 79]. Основною адміністративно – територіальною одиницею Франції є департамент. Вони поділені на виборчі округи – кантони, що об’єднують кілька комун. Самі кантони не мають самоврядних функцій, їх основне призначення – створення умов для проведення виборів у генеральну раду. Президент генеральної ради є вищою посадовою особою виконавчої влади департаменту. На департамент, як і на регіон, також покладено виконання функцій державного управління. Департамент очолює префект департаменту, повноваження, роль та функції якого аналогічні префекту регіону [15, с. 52]. На представника держави покладена відповідальність за національні інтереси, виконання законів, цивільний порядок і відомчий контроль. Наступним і найнижчим рівнем самоврядування є комуна. Важливим атрибутом комуни є її територіальний розмір та чисельність населення. Від цього залежить квота для виборів муніципальних радників, розміри фінансових дотацій тощо. Місцеве самоврядування комун будується на владі муніципальної ради та її голо ви – мера. При радах існує і своєрідний виконав чий орган – муніципалітет, який складається з мера і його заступників. Мер має вирішальну роль в житті комуни. Його обирають з членів муніципальної ради. Згідно до законів, мер, має подвійну компетенцію – це питання, які йому делеговані муніципальною радою, та власні, що належать йому як керівникові виконавчої влади комуни [6, с. 82]. Важливою особливістю є те, що держава контролює і забезпечує здатність приймати рішення муніципальною радою. Так, якщо рада не спроможна прийняти відповідне рішення через внутрішні розбіжності, то вона може бути розпущена декретом президента Франції, прийнятим на засіданні Ради міністрів Франції. Після цього префект призначає в комуну делегацію представників, які тимчасово мають право приймати лише адміністративні акти та протягом двох місяців оголошує нові вибори.

Порівнюючи англосаксонську та континентальну моделі місцевого самоврядування, слід мати на увазі, що в демократично розвинутих країнах відмінності між цими двома моделями не носять принципового характеру. Їх сучасна форма, багато в чому є результатом проведених реформ місцевого самоврядування, дозволяє говорити про певне зближення колись вельми відмінних муніципальних систем. 

Польща.


Модель місцевого самоврядування в ново демократичних країнах Європи основана на державницьких позиціях і характеризується такими ознаками:

1) формування органів місцевого самоврядування на демократичних засадах і забезпечення реальної участі громадян у муніципальному житті;

2) активна участь місцевих і регіональних органів виконавчої влади в муніципальному житті;

3) унеможливлення прямого протистояння між органами місцевого самоврядування та державної влади;

4) посилення ролі політичних партій у формуванні місцевих влад і вирішенні питань громади.

Одним з найяскравіших прикладів вдалих муніципальних реформ цього типу є Польща, яка за своїми геополітичними та культурно – історичними особливостями особливо близька до України. Ідея самоврядування Польщі полягає не в управлінні місцевими справами взагалі і репрезентації інтересів держави, а в репрезентації інтересів громади, які самі обирають собі владу. Разом з тим органи місцевого самоврядування діють під наглядом державних органів, які контролюють виконання законів.

Згідно Конституції Польщі територіальне самоврядування виконує публічні завдання, не закріплені Конституцією або законами за органами інших публічних властей. Конституція визначає для органів місцевого самоврядування все коло завдань чи повноважень, які явно не встановлені для органів влади інших рівнів.

При цьому власні завдання місцевого самоврядування визначені як публічні завдання, службовці задоволенню потреб спільноти самоврядування, а їх реалізація забезпечується участю в публічних доходах. Термін "публічні доходи" використовується в Конституції Польщі для позначення будь-яких видів доходів надходять до місцевих або державних бюджетів.

Структурно система місцевого самоврядування в Польщі є триступеневою, а саме: воєводство, повіт, гміна. На рівні воєводства діють як органи місцевого самоврядування, так і державна адміністрація на чолі з воєводою. Тобто воєводство має самоврядно –державний характер. Органом місцевого самоврядування на рівні воєводства є сеймик. Він формується шляхом прямих виборів. Органи місцевого самоврядування Польщі обираються терміном на чотири роки. Чисельний склад сеймиків залежить від кількості мешканців даної одиниці. Виконавчим органом сеймику є управління на чолі з маршалком воєводства. Маршалк обирається з числа радників сеймику. Головним завданням воєводського самоврядування є проведення власної воєводської політики та ухвалення стратегій розвитку регіону, а також участі у реалізації завдань, що стоять перед державою в цілому. Найважливішим є укладання контрактів регіонів з урядом. Це забезпечує бюджети воєводства грошовими надходженнями [16, с. 32]. Незалежно від самоврядування на території воєводства діє воєвода, призначений Прем’єром. Він є представником уряду на місці. Воєвода несе відповідальність перед Радою Міністрів за громадський порядок і безпеку в воєводстві. До завдань воєводи належить правовий нагляд (разом з адміністративним судом) над гмінами, повітовим та воєводським самоврядуванням, урядовою адміністрацією, поліцією, пожежною охороною, санітарно – епідеміологічною інспекцією, репрезентування уряду на місцях.

Повіт – це одиниця локального самоврядування. Для виконання обов’язків, покладених на повіти, створені спеціальні представницькі органи – ради повітів. Залежно від чисельності населення ради повітів нараховують від 20 до 60 радників; виконавчий орган ради – правління ради, яке очолює староста. Він відповідає перед радою за громадський поряд і безпеку, а також несе відповідальність за реалізацію завдань, покладених на повітове самоврядування. Слід наголосити, що міста на правах повіту (так звані міські повіти) мають всі повноваження і завдання найнижчого рівня – гміни, а також повіту. Повітам можуть делегуватися права воєводств щодо тих питань, які можуть вирішуватися на місці. Повіт має самостійний бюджет і його доходи не залежать від доходів гмін. Також слід зазначити, що повіт не здійснює нагляду за діяльністю гмін і не може втручатися в їхню компетенцію. Найнижчим рівнем місцевого самоврядування Польщі є гміна. Гміна відповідає за всі громадські справи, які мають відношення до життя мешканців в межах гміни.

Гміна є юридичною особою, самостійною у виконанні суспільних завдань, має власні доходи, а також додаткові субсидії, має право на володіння комунальним майном та на судовий захист своєї самостійності. Гміна має свої органи, до яких належать: рада гміни, яка обирається на загальних виборах. Члени ради обирають правління і війта, бурмістра (у малих містах) або президента (у великих містах), які несуть відповідальність за реалізацію завдань громади та є одноосібними представниками гміни [14, с. 39]. Плідна співпраця гміни і повіту задовольняє всі необхідні адміністративні потреби мешканців. Зрівноважена і своєрідна конкуренція урядової і самоврядної адміністрації приносить користь громадянам і суспільству та сприяє раціоналізації громадських витрат. Одним з головних правил самоврядної системи Польщі є незалежність між рівнями самоврядної громадської адміністрації. Повітове самоврядування або воєводське самоврядування немає контрольних компетенцій щодо гмін [12, с. 118].

У процесах реформування місцевого самоврядування в Польщі беруть активну участь 4 суспільні організації (корпорації):

· Союз польських метрополій (об’єднує 12 крупних міст);

· Союз польських міст (об’єднує понад 240 середніх міст);

· Союз польських містечок (об’єднує гміни з населенням менше 40 тис. жителів);

· Союз сільських гмін (об’єднує більше 350 гмін)

Процеси реформування системи місцевого самоврядування, а також всієї системи публічної влади в Польщі, стартові умови яких багато в чому були схожі з українськими, проходять досить послідовно і успішно. Концепція служіння громадянам дуже розвинена в Польщі і реалізується в конкретних практичних справах, результатом яких стала висока ефективність гмінного самоврядування.

Не можна не відзначити, що настільки високі результати з'явилися завдяки послідовній і розумній підтримці з боку держави. Ця підтримка виражається в різних формах. Головними з них є:

а) забезпечення розподілу публічних доходів відповідно до обсягом завдань і повноважень гмін;

б) наявність розроблених державних соціальних стандартів, відповідно до яких на потреби жителів країни за основними соціальними напрямами (освіта, охорона здоров'я, пенсійне забезпечення) виділяються певні кошти.

Важливо, що ці кошти без всяких затримок реально надходять до місцевих бюджетів гмін і складають там від 50% (велике місто Краків) до 85% (маленькі містечка). Подальша турбота гмін - ефективне витрачання отриманих від держави коштів, турбота держави - контроль за законністю, але не доцільністю діяльності гмін.

Список використаної літератури:



  1. Всесвітня декларація про місцеве самоврядування // Місцеве самоврядування. – 1997. – № 1–2. – С. 95–97

  2. Європейська хартія про місцеве самовря дування від 15 жовтня 1985 року // Законодав ство України з місцевого самоврядування. – К.: Факт. – 2002. – 192 с

  3. Зіллер Жак. Політико–адміністративні системи країн ЄС. – К., 1996. – 154 с.

  4. Девелі Жан Франсуа. Місцеве управління у Франції: Збірн. наук. праць УАДУ. К., 2000. – Вип. 2. – Ч. ІІ. – С. 77–82.

  5. Лісничий В. В. Політичні та адміністра тивні системи зарубіжних країн. – Харків.: Тор надо. 2001. – 352 с.

  6. Новіцкі З. Місцеве самоврядування в Польщі / З. Новіцкі, М. Новіцка. – Варшава, 2000. – 39 с.

  7. Алебастрова, И. А. Основы американского конституционализма / И. А. Алебастрова . – М. : Юриспруденция, 2001 . – 160 с. - ISBN 5-84010-104-4 

  8. Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов / Под общ. ред. чл.-корр. РАН, проф. М.В. Баглая, д.ю.н., проф. Ю.И. Лейбо и д.ю.н., проф. Л.М. Энтина. – 2-е изд. - М.: Норма, 2005. С. 412

  9. Конституции зарубежных государств. Учебное пособие. М., 1996.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©refua.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Контрольна робота
Методичні вказівки
Лабораторна робота
навчальної дисципліни
Методичні рекомендації
Загальна характеристика
курсової роботи
використаної літератури
Список використаної
Курсова робота
охорони праці
курсу групи
Пояснювальна записка
Зміст вступ
Виконав студент
Виконала студентка
самостійної роботи
Історія розвитку
навчальних закладів
форми навчання
Теоретичні основи
Міністерство освіти
Робоча програма
студент групи
Практична робота
вищої освіти
молодших школярів
навчальний заклад
виконання курсової
Конспект лекцій
виробничої практики
Загальні відомості
діяльності підприємства
роботи студентів
Охорона праці
Практичне заняття
охорони здоров
контрольної роботи
використаних джерел
інтелектуальної власності
Самостійна робота
Курсовая работа
студентів спеціальності
Історія виникнення
навчального закладу
студентка курсу
загальна характеристика
загальноосвітніх навчальних
світової війни
студентка групи
фізичного виховання