Основні форми демократії



Скачати 174.57 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації30.11.2018
Розмір174.57 Kb.
Назва файлуТДП реферат мира.docx
ТипРеферат
  1   2   3


ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

КАФЕДРА ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Історія теорії держави і права


Реферат
На тему: «Основні форми демократії»

Здобувача вищої освіти

Групи :ПМПМЗ-17-1

Маслій М.С



Науковий керівник

Кудін С.В


Ірпінь 2018

ПЛАН

Вступ

Основні форми демократії

Демократія

Форми демократії

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Укорінення демократії в су спільство великою мірою залежить від того, наскільки її принципи та механізми доступні інтелектуаль- ному рівню пересічної людини, що саме середній виборець розуміє під справжньою демократією. Тому проблема демократії та вибору її форми для України і досі актуаль на, як і на початку 1980-хpp., при чому як для політичної теорії, так і суспільної практики.

Кризу в сферах життя сучасного українського суспільства не рідко пов'язують з демократією. Часто це зумовлено тим, що існує неправильне тлумачення і розуміння ідей демократії. Правильне визначення терміну «демократія» та її форм є дуже важливим на сьогодні, бо від цього залежить наскільки правильно розуміє пересічна людина проблеми що існують в Україні і чим вони зумовлені.

Демократія як явище і поняття завжди викликала до себе жвавий інтерес з боку дослідників різних країн-представників різних політичних течій і ідеологічних учень.

Залежно від форм участі народу у здійсненні влади виділяють пряму і представницьку демократію.

1. Пряма демократія. У прямій демократії між волею народу і її втіленням у рішення немає опосередкованих ланок: народ сам бере участь в обговоренні і прийнятті рішень. У подібній формі демократія була реалізована в Афінському полісі, відомо, що народні збори, як правило, збиралися кожні дев'ять років для прийняття важливіших рішень. Подібний варіант самоуправління використовується і сьогодні в організаціях і невеликих територіальних спільнотах (містах, общинах) у формі зборів, у ході яких громадяни обговорюють проблеми управління, фінансування суспільних проектів, соціальних програм. Поширення подібної практики обмежується територіальним фактором і залежить від того, наскільки децентралізований процес прийняття рішень. Іншою формою прямої демократії є сам процес виборів, в ході яких здійснюється волевиявлення народу стосовно своїх представників в органи державної влади.

Законодавство багатьох країн передбачає: безпосередні форми участі громадян у законодавстві - референдум і ініціативні рухи.

Референдум, який інколи називається плебісцитом (що в дослідному перекладі - народне рішення), є прямим голосуванням народу з найважливіших державних питань. Розрізняють два види референдумів. Одні з них є своєрідним опитуванням, за результатами якого закони не приймаються, але влада повинна враховувати його результати. Наприклад, у березні 1991 року був проведений референдум колишнього Радянського Союзу з приводу збереження СРСР в оновленому вигляді, в грудні того року 1991 р. - Український референдум - про незалежність України. Результати референдумів другого виду мають значення закону. З їх допомогою затверджуються конституції або поправки до неї, проекти законів. Світовий досвід показує, що питання, які виносяться на референдум, можуть бути найрізноманітнішими: заміна монархії республікою (Греція, 1974), про незалежність якої-небудь території (провінція Канади Квебек, 1995), дозвіл розлучень і абортів (Італія) тощо.

Ініціатива - це процедура, засобом якої громадяни пропонують обговорити яке-небудь питання, безпосередньо на референдумі, або законодавчими органами. Ініціатива реалізується через збір певної кількості підписів громадян на підтримку проведення референдуму. До інших форм демократичної участі, які дозволяють громадянам впливати на владу, можна віднести демонстрації, мітинги, звернення до владних структур всіх рівнів і до ЗМІ.

2. Представницька (репрезентативна) демократія. У представницькій (репрезентативній) демократії воля народу виражається не прямо, а через інститут посередників, тому її ще називають делегованою демократією. Депутати, політичні лідери, отримавши "мандат довір'я" від народу через процедуру голосування, повинні втілити цю волю в законах і рішеннях, які приймаються. Між народними представниками і тими, кого вони виражають, встановлюються відносини, засновані на повноваженнях і відповідальності влади перед народом.



Плюси і мінуси кожної форми демократії.

Учені сперечаються про плюси і мінуси кожної форми демократії. Опоненти прямої демократіїприводять аргументи її неефективності, вказуючи:



  • на складність прийняття погоджених рішень;

  • на недостатню компетентність і на емоційну неврівноваженість народу;

  • на високий ступінь маніпульованості суспільною думкою з боку професійних політиків, що дозволяє перемогти на виборах не мудрим лідерам, а демагогам;

  • на значне поширення різних думок, що заважає виробленню рішень.

Крім того, проведення референдумів складне, і дорого вартує, важливішою проблемою є низький рівень громадянської активності, що виражається в ухиленні виборців від голосування.

Прибічники прямої демократії, навпаки, вказують на її істинність, на те, що вона сприяє розширенню політичного кругозору громадян, і критикують представницьку демократію за можливість виникнення певних негативних моментів:



  • відрив депутатів від народу і їх бюрократизація;

  • пріоритетний вплив на прийняття рішень сильних груп тиску;

  • відчуженість рядових депутатів від прийняття рішень;

  • зростання впливу спеціалізованих органів (комітетів і комісій), які перетворюються в центри прийняття рішень;

  • на послаблення демократичного контролю знизу.

Однак у представницької демократії є свої значні плюси. Некомпетентність пересічного виборця змінюється професіоналізмом депутатів, які мають можливість підготовчої роботи і можуть залучати експертів для оцінок цих рішень. Нарешті, якщо при прямій демократії рішення приймаються простою більшістю, при обговоренні того ж питання у парламенті з'являється можливість досягти балансу інтересів.

Розвиток сучасних комп'ютерних технологій приносить нові моменти в розвиток сучасної демократії. Прибічники прямої демократії пов'язують вирішення проблеми абсентеїзму з розвитком "комп'ютерної демократії" або "телематичної демократії". Під телематикою розуміють з'єднання в єдину мережу комп 'ютера, телевізора і телефона. Мова йде про можливість для громадянина кнопкового або телефонного голосування з різних питань, включаючи вибори депутатів з будинку. Комп'ютерна демократія технічно можлива, але в неї можуть бути й свої мінуси. Поряд з загальними недоліками прямої демократії (наприклад, "тиранією некомпетентності") може виникнути проблема з анонімністю голосування. Якщо урна для голосування є анонімним методом реєстрації переваг, то електронні технології дозволяють накопичувати свідчення про тих, хто голосував.

Сучасні потреби демократичного розвитку вимагають збалансованого співвідношення прямої і представницької демократії. Демократія є постійним процесом удосконалення, тому що сучасні її форми не є ідеальними. Крилатою стала фраза У.Черчілля про те, що демократія є найгіршою формою правління, за винятком всіх інших форм, які час від часу випробовувалися. Переваги демократії полягають у тому, що вона дозволяє зберегти політичну стабільність, передбачає низький рівень потенційного насильства. В умовах демократії між рішеннями влади і реакцією суспільства існує зворотний зв'язок. Відповідні сигнали суспільства можуть виражатися у вигляді підтримки або критики, що є можливим завдяки незалежній пресі.

Намагаю чись визначити, що таке демократія, багато західних науковців стверджують, що це: а) пряме або не пряме (через виборних представників) управління країною самими людьми; б) держава, країна, співтовариство, що мають демократичний уряд; в) правлін ня більшості; г) сприйняття і реалізація принципу рівності прав і свобод грома дян, а також їхніх можливостей. В из начальною в подібних дефініціях є теза про те, що спочатку демократія, зародив шись в Греції, в сучасному її розумінні, дослівно означала «народовладдя» (від demos - народ і kratos - влада). Цей же смисл вкладаю ть у даний термін та по няття і сьогодні [2, 72].

У політології термін «демократія» вживається в чотирьох значеннях: а) форма устрою будь-якої організації, заснованої на принципах рівності прав і свобод її членів, прийняття рішень більшістю;  б) рух за здійснення демократичних цілей і ідеалів; в) влада народу - народовладдя; г)ідеал суспільного устрою і відповідний йому світогляд та система цінностей.

Існує ряд підходів у визначенні терміну «демократія». Найбільш поширеним трактуванням є етимологічне, пов'язане з походженням терміна. Авраам Лінкольн визначав що демократія - це врядування «іменем народу, силами народу і для народу».

Емпіричний підхід передбачає уточнення  поняття демократії на підставі вивчення суспільно-політичної практики демократичних країн. Р. Даль увів поняття «поліархія» на противагу «демократії». Під демократією він розуміє «ідею», «ідеал», а під поліархією - її реальне втілення. На його думку, поліархія означає правління меншості, що вибирається народом на конкурентних виборах [5, с.126].

Але найбільш поширеним є уявлення про демократію як про народовладдя. Основний акцент при її визначенні часто ставиться не на правах і свободах громадян, а на особливому характері форми держави. Демократія є «форма держави, заснована на визнанні народу джерелом влади, його права брати участь у вирішенні державних справ, у поєднанні з широким колом цивільних прав і свобод» [4, с.378]. Як ми бачимо дуже складно визначити єдиний і правильний термін «демократія». Бо він змінюється і набирає різних конкретних форм на певних етапах свого розвитку і наповнюється різним змістом.

Демократія – це не просто набір певних інститутів уряду вання. Демократія спирається на низку добре зрозумілих і усвідомлених цінностей, світоглядних підходів і практик, які можуть набувати різних форм і проявів залежно від того, в якій культурі чи в якому суспільстві світу їх застосовують. Демо кратичний устрій спирається на основоположні принципи, а не на якісь уніфіковані практичні методи. Засадничі характеристики демократії: . Демократія – це спосіб врядування, при якому реалізову вати владні повноваження та нести громадянську відпові дальність (безпосередньо або через вільно обраних пред ставників) є прерогативою всіх дорослих членів суспільства. . В основу демократії покладено такі принципи, як влада більшості й права особи. Демократія захищає від всемогут ності централізованої влади і децентралізує владу, передаю чи владні повноваження на регіональний і місцевий рівні з огляду на усвідомлення того, що влада на будьякому рівні має бути якомога досяжнішою для людей і здатною макси мально реагувати на їхні прагнення й потреби. . Демократія виходить із того, що одним із головних її завдань є захищати такі основоположні права людини, як свобода слова і віросповідання; рівне право на законо давчий захист; можливість організовувати політичне, еко номічне і культурне життя суспільства та брати активну участь у ньому.

Будьяка демократія – це система, де громадяни вільно ухва люють політичні рішення за принципом більшості голосів. Аме риканський есеїст І.Б. Вайт писав: «Демократія – це періодична підозра в тому, що більш як половина людей має рацію більше як наполовину». Але влада більшості ще не буде конче демократич ною. Приміром, ніхто не назве справедливою чи вдалою систему, яка дозволила б 51 відсоткові населення пригноблювати решту 49 відсотків від імені більшості. У демократичному суспільстві влада більшості має здійснюватися поряд із гарантіями дотриму вання прав конкретної особи, а вони, у свою чергу, слугують для захисту прав меншості чи незгодних – хай то буде етнічна чи релігійна група або просто ті, що програли в політичному зма ганні. Права меншості не залежать від доброї волі більшості й не можуть бути скасовані більшістю голосів, одержаною при голосу ванні. Права меншості захищені завдяки тому, що права всіх гро мадян захищено демократичними законами й інститутами. Ті, хто перебуває в меншості, мають бути певні – влада захис тить їхні права і гарантуватиме їм безпеку. Якщо це реально, тоді така меншина зможе брати участь у роботі демократичних інстин.

«Демократія» – це слово, знайоме чи не більшості людей, і водночас поняття, яке неправильно розуміють і використову ють тоді, коли, вбравшись у білі шати демократії, якийсь дик татор, однопартійний режим чи лідери військової хунти нама гаються забезпечити собі підтримку народу. Але демократич на ідея впевнено проклала собі шлях через склад нощі тривалого історичного проце су, і нині демокра тичний спосіб вря дування чимраз частіше утвер джується й розкві тає у різних куточ ках світу, незважа ючи на всі пере шкоди і труднощі. Демократію (від грецького слова «демос» – «народ») найчастіше розуміють як спосіб вряду вання, при якому найвища влада належить народові. За пев них форм суспільного устрою втілювати демократію в життя може безпосередньо народ, але коли суспільство велике, то в ньому народ втілює демократію через своїх виборних пред ставників. Або, як сформулював це Президент Авраам Лінкольн у своєму незабутньому вислові, демократія – це врядування «іменем народу, силами народу і для народу». Досить часто поняття «свобода» та «демократія» використо вують як взаємозамінні, але насправді це не синоніми. Демо кратія – це набір ідей і принципів, що стосуються свободи, а також практичні методи і процедури, що формувалися протя гом тривалого і часто непростого історичного процесу. Демо кратія – це інституціоналізована свобода. Життя таке, що люди, котрі живуть у демократичному сус пільстві, повинні виконувати роль найактивніших охоронців власної свободи і знаходити власні шляхи до ідеалів, закріп лених у Загальній декларації прав людини ООН: «Визнання невід'ємно притаманної гідності та рівних і невід'ємних прав усіх членів людської спільноти є першоосновою свободи, справедливості й миру у світі».



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refua.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Контрольна робота
навчальної дисципліни
Методичні вказівки
Лабораторна робота
Методичні рекомендації
Загальна характеристика
курсової роботи
використаної літератури
охорони праці
Курсова робота
Список використаної
курсу групи
Зміст вступ
Виконав студент
Пояснювальна записка
Виконала студентка
Історія розвитку
Міністерство освіти
форми навчання
навчальних закладів
самостійної роботи
Теоретичні основи
навчальний заклад
Робоча програма
діяльності підприємства
Практичне заняття
молодших школярів
роботи студентів
Самостійна робота
вищої освіти
використаних джерел
студентка курсу
студент групи
загальноосвітніх навчальних
інтелектуальної власності
виконання курсової
студентів спеціальності
Курсовая работа
Загальні відомості
світової війни
охорони здоров
Історія виникнення
Конспект лекцій
студентка групи
Практична робота
навчального закладу
контрольної роботи
Теоретичні аспекти
Список літератури
напряму підготовки
внутрішніх справ