Остання чверть Х початок ХI століття складний, суперечливий



Скачати 208.13 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації29.10.2018
Розмір208.13 Kb.
Назва файлуВолодимир Великий.docx
  1   2

Остання чверть Х — початок ХI століття — складний, суперечливий, насичений подіями період становлення й розвитку Давньоруської держави, який нерозривно пов'язаний з ім'ям князя Володимира Святославича. У роки правління Володимира Київська Русь досягла високого рівня політичного й культурного розвитку, військової могутності, ставши врівень із багатьма європейськими та близькосхідними країнами.

Точний рік народження Володимира невідомий. Його батько Святослав народився 934 р., а старший син Володимира Вишеслав - близько 978 р., звідки можна вивести роком народження Володимира приблизно 958.

Володимир Святославич народився в селі Будутині, куди розгнівана Ольга відіслала Малушу. Княгиня Ольга заслала Малушу в село Будутине. Це село належало Ользі і перед смертю вона передала його якомусь Богородичному храму. В Будутині й народився княжич Володимир. Про подальшу долю Малуші літописи не повідомляють, а малолітній Володимир повернувся до Києва, де перебував під наглядом княгині Ольги. Вихованням його керував вірогідно дядько по матері Добриня, оскільки у звичаях Русі того часу було довіряти виховання спадкоємців членам старшої дружини. Після загибелі 972 року князя Святослава I князівство було поділено між синами на три частини, у Київській державі спалахнули міжусобні війни між його синами: Ярополком, Олегом та Володимиром. Перебуваючи увесь час у походах, то в Хозарії і Волзькій Булгарії, то в Болгарському царстві у Подунав'ї, Святослав розподілив території, з яких збиралася данина, поміж трьома синами. На інших землях були князі міських династій. У Києві став княжити старший Ярополк, що на той час приблизно мав 17-18 років, отримав прерогативу великого князя. У Деревлянській землі - Олег, середній брат, був кількома роками молодший. Доречі, Деревлянська волость після 945 р. (древляни вбили князя Ігора) не користувалася довір'ям центральної влади. А в Новгороді Володимир, як зазначає Лаврентієва літопис мав взагалі дитячий вік, був позашлюбною дитиною і, як бастард, не мав шансів на батьківський престол.

В кінці 977-го року розгорілася міжусобна війна між Ярополком і легітимними синами Святослава, яку підняв київський воєвода Свенельд. Приводом послугувало вбивство сина Свенельда Люта, що в свою чергу порушив право феодальної власності Олега. А далі таємниче зникнення Свенегельда з політичного небосхилу Київської Русі і несподіване зміцнення Яропокової влади. Під час бойових дій Олега вбили його воїни, скинувши з коня.Володимир, рятуючись, втік до свого дядька в Швецію, де набрав з Добринею варязьке наймане військо і повернувшись 980 року спершу до Новгорода, почав війну проти київського князя.

Першопричиною конфлікту вважається питання власності Древлянської землі. У бою, що відбувся між братами Олег був вбитий. Новгородський князь Володимир, боячись участі брата, біжить за море, тобто в Швецію. Проте вже у 980 р. йому вдалося повернутися із загоном вікінгів, і він швидко здобув Новгород, Полоцьк та Київ, а Ярополка наказав підступно вбити. Отже, з 980 р., став княжити Володимир у Києві один. Захоплення Києва, саме по собі ще не вирішувало проблеми центральної влади. Не могла її вирішити і смерть Ярополка, становище Володимира залишалося досить хитким. Зійшовши на престол за допомогою варязького війська, він поставив себе у залежність від власних найманців; і вони не забарилися нагадати йому про це. Становище Володимира змусило його найбільш буйних і небезпечних варягів розпустити на південь - грабувати візантійські володіння, тоді як обраних, надійну частину найманців, було залишено на Русі, їм було подаровано бенефіції (звісно, за рахунок київського прохристиянського боярства). Розігнати всіх варягів він, звісно, не міг: це б по-перше, обеззброїло його перед могутньою київською опозицією; по - друге, й розплатитися з усіма він не міг.

Коли приведене Володимиром з Швеції варязьке військо почало вимагати собі за службу данину з киян, Володимир обіцяв їм, але через місяць відмовився. Частину варягів відіслав на службу в Константинополь, порадивши візантійському імператору розвести їх по різних місцях. Іншу частину варязьких найманців Володимир залишив собі для управління містами. Саме за Володимира державі русів судилося перетворитися з економічного підприємництва княжого роду на «державу-територію» - із суттєвими змінами в характері влади та соціальних структурах. За період князювання Володимира закінчився довгий процес формування території Давньоруської держави. З 981 - 993 рр. здійснив воєнні походи на ятвягів, в'ятичів, хорватів, як результат усі племена були об'єднані навколо Києва. Визначилися і закріпилися кордони Київської Русі, що співпадали з етнічними межами східних слов'ян. Вони проходили у районі верхів'я Оці і Волзі на сході; Сули, Північного Донця, Бугу, Неману, Західної Двіни - на заході; Чудського озера, Фінської затоки, Ладожського та Онежського озер - на півночі. Досить складна склалася ситуація на Русі під кінець 980 року, визначила головний напрямок першого етапу Володимирового врядування. Прийшовши до влади як речник язичницької реакції, мусив діяти відповідно до обраної ним політичної лінії. Так він посів місце лідера антихристиянської партії: хоч і позашлюбне, а все ж княже походження давало йому перевагу над численними блудами, вовчими хвостами та їм подібними.



Одним із перших заходів Володимира стало створення нового язичницького пантеону на Перуновому горбі - замість старого, знищеного Ольгою. Це капище розташовувалося за межами тогочасного акрополя, поруч із яром, що відокремлював Старокиївську гору від Михайлівської. Святилище складалося із шести ідолів, яких дослідники вважають за верховні божества шести головних східнослов'янських племен: Полян, Сіверян, Древлян, Дреговичів, Кривичів та Ільменських словенів. Усе розмаїття елементів стародавнього язичництва: вірування, звичаї, наявність живих носіїв релігійних традицій тощо - побажав використати для ідеологічної підтримки своєї влади великий князь Володимир Святославич. Саме ним було створено пантеон богів, шанованих і знаних у різних землях держави. Створення такого релігійного осередку в політичному і економічному центрі Київської Русі мало на меті обґрунтувати територіальну єдність та неподільність підлеглих князю земель, соціальну та етнічну спільність підданих. На початку князювання Володимир мусив покласти багато труду у те, щоби утримати разом різнорідні землі і племена. Коли почалася боротьба між Святославичами, дальші землі не почували над собою сильної влади і почали жити своїм окремим життям, як жили колись, у давні часи. Треба було наново силою притягати їх до державної організації. Протягом кількох років Володимир безнастанно був у воєнних походах, з військом виправлявся в різні сторони. Володимир утвердив династичну ідею, за якою тільки його нащадки могли володіти Руською державою, яка на той час мала консолідуючу роль. Поділ держави на уділи сприяв зміцненню Русі. Сини Володимира були не князями, а лише намісниками князя.

Володимир був першим реформатором на Русі. Якщо Олег, Ігор, Святослав ставили понад усе військові походи, менше займаючись внутрідержавними справами, то Володимир і діяльність за межами країни підпорядковував завданням внутрішнього життя. Якщо його попередники були типовими володарями дофеодальної (родоплемінної) епохи, то Володимир своєю діяльністю об'єднав обидві історичні епохи: родоплемінну і феодальну. Він усвідомив необхідність проведення правової реформи. У «Повісті минулих літ» вказується, що Володимир думав і про ратні справи, і про «устав земний», і про державне будівництво, і про регулювання суспільно-правових відносин у державі.

Із загибеллю Ярополка Володимир став єдиновладним володарем величезної держави. До складу її входило близько двадцяти різних земель, племен, серед яких були і слов'янські, і фінські, і тюркські. Увесь цей конгломерат не був ще об'єднаний нічим, крім княжої влади, ослабленої за Святослава та міжусобної боротьби його синів, Отож, Володимир повинен був час від часу приборкувати повстання, суті яких літопис не вияснює. Року 981 повстали в'ятичі, Володимир переміг їх і наклав на них «дань від рала». Наступного року він знову ходив на в'ятичів і переміг їх удруге. Року 984 ходив Володимир на радимичів з воєводою Вовчий -Хвіст. Можна гадати, що радимичі поставили поважний збройний опір, бо літопис зазначає: «зустрів (воєвода) радимичів на річці Пищані і переміг». Володимир наклав на них данину, «яку везуть й до сегодне». Можливо, були й інші повстання, про які не згадує літопис. 981-го року Володимир пішов на захід «к ляхам», як каже «Повість минулих літ», і «зая гради їх» - Перемишль, Червень, Бузьк, Белз, Волинь.

Не такою вдалою була спроба поширити володіння на схід: року 985 літопис занотовує похід Володимира на Волзьких болгар; накласти данину на них не пощастило, і Володимир міг тільки укласти з ними мировий договір. Війна тривала з перемінним успіхом і незабаром обидві сторони погодились на мир. Умови його влаштовували більше булгар, бо булгари клялися, що «тогда не буди межди нами мира, егіда камень начнет по воде плавати, а хмель погрязнути». Мир із Булгарією був скріплений черговим шлюбом.

Головну увагу звертав Володимир на боротьбу з печенігами, які з південних степів робили напади навіть на Київ і далі на північ. Володимир часто виходив печенігам назустріч, але знищити їх сили не міг. Над Стугною, Десною, Трубежем та Сулою він будує в степу низку укріплень і переводить до них кривичів, в'ятичів, чудь, словен. Укріплення сполучалось на віддалі десятків кілометрів земляними валами з дерев'яними огорожами та проїзними брамами. Вали називали в народі «змієвими» почасти через їх форму, що нагадувала змія, почасти через те, що печенігів народ порівнював із багатоголовим змієм.

Хрещення Володимира Святославича i навернення в християнство підданих його країни пов'язувалося літописцем iз військовим походом київського князя на грецьке місто Корсунь (Херсонес). «Заперлися корсуняни в місті, i став Володимир з одного боку міста в гавані, на вiддалi одного полъотустрiли од города, i боролися крiпко городяни з ними. Князь заявив непоступливим корсунянам, що має твердий намiр тримати мiсто в облозi, якщо знадобиться, то й три роки. День у день насипали київськiвої землю пiдмiськi мури, щоб оволодiти ними. Та городяни, підкопавши непомітно міську стiну, поночi вибирали той насип i носили землю до центру мiста. Облога Корсуня затягувалася. Та ось до стану руських воїв упала стрiла з прикрiпленим до неї посланням. У ньому корсунянин на ім'я Анастас повiщав київського князя, як можна покласти край облозi й заволодiтимiстом. Вiн радив перепинити воду, що надходила до мiста з колодязiв, розташованих на східних околицях Корсуня». Заволодівши Корсунем, Володимир посилає послів до візантійської столиці, де на імператорському престолі сиділи тоді Василiй i Костянтин з погрозою знищити Корсунь, якщо вони не віддадуть свою сестру. Стурбовані василевси погоджуються на його умови, але він повинен прийняти нову віру. На переговорах у Києві Володимир підтвердив свою готовність прийняти християнство як державну релігію Русі, а візантійські iмператори-спiвправителi, в свою чергу, обіцяли видати за нього свою сестру Анну. Київський князь зобов'язувався надати Вiзантiї військову допомогу, зокрема, негайно надіслати до Константинополя руський експедиційний корпус для боротьби з заколотниками. Сам Володимир вирушив, коли настав час, до Криму, щоб покарати корсунян, які перекинулися на бік політичних супротивників Візантійського імператора Василя II та його брата Костянтина. Здобувши фортецю, Володимир передав її своємушуринові. Отже, корсунська експедиція була наслідком вiзантiйсько-руської союзницької угоди, реалізації якої передувало заручення Київського князя з Анною Порфірородною та хрещення влітку 988 року мешканців Києва. Таким чином, головним результатом Херсонеської війни (осінь 987 - весна 988 років) було не тільки прийняття християнства на Русі (988), але й союз з Візантією, скріплений шлюбом із принцесою Анною, дочкою імператора Романа II (938-963). Близько 988 р. Володимир продовжив адміністративну реформу батька, усунув від влади племінних вождів, а на їх місце посадив власних синів. У віддалені землі князь відправив своїми намісникам вірних йому бояр. Він стає верховним володарем у країні. І відтоді Київська Русь стає об'єднаною державою.За Володимира загалом завершився процес складання державної території, визначилися її кордони, що в цілому збігалися з етнічними рубежами східнослов'янської етнокультурної спільності. На сході Київська Русь сягала межиріччя Оки й Волги, на заході - Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни, на півночі - Чудського, Ладозького й Онезького озер, на півдні - Дону, Росі, Сули й Південного Бугу.

Всі закони Володимир приймав при узгодженні зі своїм радою, яка складалась з його дружини (військових начальників) і старійшин, представників різних міст. Великі міста були влаштовані по-військовому, утворили кожен цілісний організований полк, що називався тисячею, яка поділялася на сотні і десятки.

Протягом ІХ - першої третини ХІІ ст. державне, суспільне, економічне й культурне життя Давньої Русі зосереджувалося в Києві й навколо Києва, в Середній Наддніпрянщині. Володимир приділяв велику увагу захисту рубежів країни від нападу степових кочівників, особливо печенігів з півдня (була створена складна система валів, фортець, укріплених міст). За роки князювання Володимира в Києві успішно й швидко зводилася велична будова держави, творилася яскрава й самобутня культура її народу, а звитяжні успіхи руської зброї прославили країну на увесь середньовічний світ.

Володимир провів адміністративну реформу, знищивши сепаратизм племінної верхівки; зміцніла система державної влади не лише в центрі, але і на місцях. Київська Русь перетворилася в централізовану феодально-монархічну найбільшу європейську державу. Володимир продовжив адміністративну реформу батька, усунув від влади племінних вождів, а на їх місце посадив власних синів. У віддалені землі князь відправив своїми намісникам вірних йому бояр. Він стає верховним володарем у країні. І відтоді Київська Русь стає об'єднаною державою. За Володимира загалом завершився процес складання державної території, визначилися її кордони, що в цілому збігалися з етнічними рубежами східнослов'янської етнокультурної спільності.

Починаючи з реформування язичницьких культів 980 року, уряд князя Володимира вів інтенсивні пошуки найбільш оптимальної для молодої Київської держави релігійної структури, яка найбільш вдало відповідала б її інтересам, що засвідчує літописна оповідь про «вибір (випробування) вірувань». Під 986 роком «Повість минулих літ» сповіщає про відвідини Києва болгарами «віри магометанської», «нiмцями з Риму» та іудеями. Володимир Святославич вислуховував промови послів, але усім їм вiдмовляв. Магометанським місіонерам через те, що йому не сподобалися обряд обрізання, заборона вживати свиняче м'ясо, а особливо - необхідність відмови від вина. Він сказав: «Русi веселiсть - пиття, ми не можемо без сього бути». Італійцям-католикам київський князь звелів повертатися назад, «бо предки наші сього не прийняли». Дискутуючи з іудеями Володимир став дорікати їм у тому, що вони Богом відкинуті й не можуть інших навчати своєї віри. За іншими свідченнямилітописців, київський князь скликав бояр i старійшин на нараду, де було вирішено більш детально вивчити переваги й недоліки існуючих у тогочасному світі віросповідань. Було обрано десять мужів, які вирушили в далекісвітирозізнати про віру i службу тамтешніхнародів. Найбільше їх вразила служба, що правилася в християнських храмах Вiзантiї. А відтак навернення Русі в християнство за візантійськимвзірцем і стало логічним завершенням пошуків.



«Вибір віри», зроблений 988 року князем Володимиром Святославовичем, не здається випадковим. До візантійської орбіти молоду Руську державу підштовхувало і традиційне тяжіння , і економічно-торгові інтереси, здавна поєднані шляхом із варяг у греки, і загальнополітичні розрахунки.Спільність, яка наприкінці I тис. н.е. складалася з різних північно-германських, слов'янських та фінських елементів, стала перетворюватися в народ, об'єднаний не тільки політично, але і духовно, тобто релігійно. Повільне поширення християнства серед варязьких і слов'янських дружинників почалося в IX столітті. Первісне водохрещення приймали деякі воїни, які брали участь в набігах на Візантію, і в торгівлі з християнами-греками (зміна віри дружинників була справою цілком природним: вони багато часу проводили в походах, у чужоземних краях і в тому числі й у Візантії, де бачили прекрасні храми, урочисті служби, порівнювали свої культи з християнською вірою).

Запровадження християнства на Русі мало позитивні наслідки. Воно зміцнило авторитет і владу князя, сприяло розбудові держави. Значний поштовх дала нова ідеологія піднесенню давньоруської культури. Лише з часу «хрещення Русі» у ній поширилися писемність і книжність. В Києві, а далі повсюдно на Русі почали влаштовувати школи й книгописні майстерні, і незабаром східнослов'янська країна стала однією з найкультурніших у середньовічній Європі. Запровадження християнського віровчення зробило можливими рівноправні й плідні взаємовідносини між нею та Візантією й іншими державами.

Християнська церква освячувала князівську владу, що зміцнювало її авторитет. Вона прискорила розвиток феодальних відносин, оскільки монастирі поступово перетворювалися на великих феодальних власників, а також християнство сприяло розвитку освіти, збагаченню руської культури кращими надбаннями християнського світу. Воно привело до нових звичаїв і більш гуманних моральних норм у стосунках між людьми. Церковна організація провадила гнучку соціальну політику, спрямовану на захист найбільш знедолених категорій населення давньоруського суспільства. Доступними їй методами вона виступала проти свавілля феодалів, жорстоких утисків народу та інших крайнощів суспільного життя того часу. Ця її діяльність (хоч i не завжди результативна) об'єктивно сприяла пом'якшенню класових суперечностей i збереженню соціального спокою, певна річ, відносного.

Отже, запровадження християнства на Русі за Володимира Святославича мало багатогранні й далекосяжні наслідки. В некролозі на смерть князя, вміщеному в «Повісті минулих літ» під 1015 роком, його автор чітко усвідомлював, що Володимир не просто охрестив Русь, а привів увесь народ до бога. І справді, Володимиру Святославичу належала вирішальна роль у справі запровадження християнського віровчення. Він розумів, що християнізація підданих його країни відкриває шлях до визнання за Київською державою самостійного місця в тогочасному християнському світі, уможливлює закріплення за її володарем нових знаків влади та титулатури.

Устремління київської влади до константинопольської моделі та спроби перейняти її символіку засвідчують, зокрема, дані нумізматики. Володимир Святославич першим з київських князів почав карбувати власні монети. Златник важив 4,2 г і за вартістю був рівним візантійській номізмі та мусульманському динару. Це була високохудожня монета з гербом-тамгою тризубом, портретом князя в імператорськихрегаліях, з короною на голові та з хрестом у правиці і словесною легендою. На зворотному боці було зображення Христа Спасителя. Такими ж були і ранні срібники з легендою «Володимир на столі - а се його срібло». Пізніші срібники на звороті замість зображення Христа Спасителя мали тільки тризуб. Зображення Христа й напис «Володимир на столі» надавали владі київського князя сакрального характеру.

Із запровадженням християнства руська культура через контакти з Візантією знайшла точки дотику з біблійними й елліністичними витоками, подолавши відтак локальну обмеженість, i набула свого універсального виміру. Християнство підняло планку морально-етичних вимог, суттєво змінивши їхню соціальну природу в давньоруському суспільстві, що сприяло його вдосконаленню та подальшому розвиткові.

Християнство відповідало назрілим потребам давньоруського суспільства, яке за часів правління Володимира опинилося на переломі історичного розвитку. В цей період відходив у минуле родоплемінний побут слов'ян, завершувалося об'єднання східнослов'янських земель у складі Київської держави.

Хрещення Русі, яке поклало початок становленню могутньої держави, було викликано цілим комплексом факторів:

- політичний - прагнення князя Володимира зміцнити державу і її територіальну єдність за допомогою створення єдиного пантеону язичницьких богів на чолі з Перуном не призвела до подолання племінного сепаратизму та посилення княжої влади. Надії Володимира в даному випадку покладались, очевидно, на те, що бог блискавок вважався головним в дружинному середовищі. Тільки єдинобожжя могло згуртувати країну і висвітлити авторитет одноосібної княжої влади.

- міжнародний - прийняття християнства вводило Русь в сім'ю європейських народів, а язичництво прирікало на ізоляцію та ворожість з боку християнізованих сусідів, що відносяться до язичників як до «нелюдей».

- соціальний - зростаюча соціальна неоднорідність, а також мінливі духовні запити еліти суспільства створювали умови для переходу до більш складної світоглядної системи.

- особисті міркування Володимира та деякі епізоди його життя. Він, напевно, брав до уваги хрещення своєї бабусі Ольги, яка залишила по собі добру пам'ять. Не виключено, що деякі епізоди його гріховного життя, наприклад, братовбивство під час боротьби за владу, насильство, багатоженство, у підсумку, змусили замислитися про духовне очищення, про таке діяння, яке могло б залишити про нього добру пам'ять. Але, швидше за все, він діяв, виходячи з прагматичних міркувань. У тому справа, що прийняття їм християнства було зумовлено одруженням на сестрі візантійського імператора. Це надзвичайно піднімало його авторитет, а, отже, зміцнювало і княжу владу.

Разом з християнством з'явились перші школи. Володимир почав брати у визначних людей дітей і давати їх на книжну науку; матері тих дітей плакали за ними, бо ще не утвердились у вірі, - плакали якби по померлих. Школа мала на меті підготувати духовенство, якого багато треба було для країни з новою релігією, а також урядовців для держави. Школи було спочатку засновано при єпископських кафедрах та при великих церквах. Навчання обмежувалось читанням, письмом та вивченням святого письма. «Учило само духовенство, зразу певно тільки болгарські священики, що могли з дітьми порозумітися, пізніше підучені місцеві сили. Школа вводила молоде покоління у культурний світ». Про рівень навчання свідчить те, що з Володимирової школи вийшов митрополит Іларіон, який мав добру освіту, не поступаючись візантійській, та прославився як проповідник. Сам Володимир «любив слова книжні», про що пише Нестор-літописець, та дав дітям добру освіту.

При церквах і школах з'явились перші бібліотеки, в яких були книги переважно релігійного змісту. Для свого храмового будівництва Володимир виписує грецьких зодчих як найбільш прославлених у всьому християнському світі. Археологічними розкопками досліджено у Києві багато руських майстерень з обладнанням. Судячи по цім даним, а також писемним джерелам, руські майстри були в своєї галузі універсалами.

Хрещення Русі дало можливість Київській державі як рівноправній увійти до кола наймогутніших держав Європи, активізувати політичні, економічні, військові, культурні зв'язки з ними; сприяло бурхливому розвиткові торгівлі, кам'яного будівництва, а також культурним зв'язкам із християнським світом. Утвердження християнства зачіпало усі прояви соціального життя. Насамперед відповіло на одвічне питання про першопричину світу, перевернуло погляд на життя, переоцінку цінностей, людина вчиться систематизувати власні уявлення про дійсність, духовне життя людини займає нове місце. Християнська церква не спромоглася остаточно викоренити язичницькі вірування, вони продовжували жити в повір'ях, обрядових піснях, самих обрядах, звичаях та побутовій символіці, що дійшли до нашого часу. Зокрема найбільш поширені язичницькі свята були максимально наближені до християнських, тому в наш час вони стали невід'ємною частиною християнської релігійної обрядовості.

Прийшовши до влади через тривалі міжусобні чвари, Володимир отримав тяжку спадщину. Держава, де розкладається первіснообщинний лад, знесилена воєнними походами, ще дотримувалася традиційних язичницьких вірувань, була схильна більше до організації зовнішніх воєнно-політичних акцій, ніж до внутрішнього облаштування Київської держави. Оточена сусідами-християнами - візантійцями, поляками, чехами, болгарами, Русь немовби застигла на порозі перелому, що мав остаточно вивести її на християнську орбіту.

Давня Русь розвивалася аналогічно Західній Європі і підійшла одночасно з нею до рубежу утворення ранньофеодальної держави, зійшовши на престол великий князь робить невдалу спробу злиття місцевих богів у єдиному пантеоні, бажаючи обґрунтувати територіальну єдність, неподільність підлеглих князю земель, соціальну та етнічну спільність підданих. Пристосування прадавніх язичницьких культів східних слов'ян до нових форм економічного й суспільно-політичного життя не змогло задовольнити потреби ранньофеодального суспільства i його держави. Протягом усього кількох років з часу проведення уніфікації i об'єднання язичницьких культів на основі традиційних вірувань східних слов'ян відбулося перегрупування політичних сил всередині панівної верстви Київської Русі, загалом завершилося її станове оформлення та консолідація.

Хрещення Русі дало можливість Київській державі як рівноправній увійти до кола наймогутніших держав Європи, активізувати політичні, економічні, військові, культурні зв'язки з ними; сприяло бурхливому розвиткові торгівлі, кам'яного будівництва, а також культурним зв'язкам із християнським світом. Утвердження християнства зачіпало усі прояви соціального життя. Насамперед відповіло на одвічне питання про першопричину світу, перевернуло погляд на життя, переоцінку цінностей, людина вчиться систематизувати власні уявлення про дійсність, духовне життя людини займає нове місце. Християнська церква не спромоглася остаточно викоренити язичницькі вірування, вони продовжували жити в повір'ях, обрядових піснях, самих обрядах, звичаях та побутовій символіці, що дійшли до нашого часу. Зокрема найбільш поширені язичницькі свята були максимально наближені до християнських, тому в наш час вони стали невід'ємною частиною християнської релігійної обрядовості.

Володимир провів адміністративну реформу, знищивши сепаратизм племінної верхівки; зміцніла система державної влади не лише в центрі, але і на місцях. Київська Русь перетворилася в централізовану феодально-монархічну найбільшу європейську державу. Володимир продовжив адміністративну реформу батька, усунув від влади племінних вождів, а на їх місце посадив власних синів. У віддалені землі князь відправив своїми намісникам вірних йому бояр. Він стає верховним володарем у країні. І відтоді Київська Русь стає об'єднаною державою. За Володимира загалом завершився процес складання державної території, визначилися її кордони, що в цілому збігалися з етнічними рубежами східнослов'янської етнокультурної спільності.

Саме за Володимира державі русів судилося перетворитися з економічного підприємництва княжого роду на «державу-територію» - із суттєвими змінами в характері влади та соціальних структурах. За період князювання Володимира закінчився довгій процес формування території Давньоруської держави. З 981-993 рр. реалізував воєнні походи на ятвягів, в'ятичів, хорватів, як результат усі племена були об'єднані навколо Києва. Визначилися і закріпилися кордони Київської Русі, що співпадали з етнічними межами східних слов'ян. Вони проходили у районі верхів'я Оці і Волзі на сході; Сули, Північного Донця, Бугу, Неману, Західної Двіни - на заході; Чудського озера, Фінської затоки, Ладожського та Онежського озер - на півночі. Зважаючи на виконану князем Володимиром Святославовичем надзвичайно важливу цивілізаційну місію, з часом Православна церква однією з перших проголосила його святим і рівноапостольним. А в народній пам'яті, в переказах та історичних легендах князь зображувався як правитель справедливий і щедрий, організатор богатирських застав і загалом - князь «Красне Сонечко».

Отже, можна підсумувати:

Зосередивши в своїх руках владу, Володимир спрямував зусилля на зміцнення єдності держави. В 981—983 роках великий князь здійснив походи на ятв'ягів, в'ятичів, білих хорватів, у результаті яких східнослов'янські племена було об'єднано навколо Києва. За Володимира, вважають історики, завершився процес формування території Київської Русі, визначилися кордони держави, що в основному співпадали з етнічними рубежами східних слов'ян.



Великий князь здійснив правову реформу, запровадивши усний звід законів, який Нестор назвав «Уставом Земленым», чим істотно вдосконалив «Закон Русский», що діяв за часів князя Олега. Прагнучи укріпити зв'язки між окремими землями й посилити великокнязівську владу, Володимир провів адміністративну реформу. Її зміст полягав у тому, що землі, де правили місцеві князі, передавалися в управління 12 синам великого князя. Таким чином було ліквідовано автономію земель, а вся влада зосереджувалася в руках великокнязівського роду.

В роки правління Володимира основним напрямком зовнішньої політики стала боротьба проти печенігів. Для відбиття їх нападів князь укріпив кордони зі степом, споруджуючи «гради» на Десні, Острі, Трубежі, Сулі та Стугні. Ці богатирські застави з постійними військовими гарнізонами зіграли найважливішу роль у стабілізації становища на півдні Русі. Крім системи «градів» південноруські кордони захищали й багатокілометрові земляні вали (так звані «змієві») .

Подальшого розвитку за Володимира набули контакти з Візантією, чому в чималій мірі сприяв шлюб київського князя з сестрою візантійського імператора Анною. Поліпшенню відносин із Польщею та Швецією сприяло одруження синів Володимира Святополка та Ярослава на дочках Болеслава Хороброго та Олафа Скотконунга. Зав'язувалися контакти Русі з Римом, Німеччиною.

Велике значення для зміцнення Давньоруської держави мали релігійні реформи Володимира. Першим кроком на шляху використання ідейного впливу релігії на людей в інтересах держави стала спроба великого князя реформувати язичество: він створив поряд зі своїм київським палацом пантеон язичницьких богів, причому одно з них — Перуна — було визначено головним. Але ця акція не призвела до бажаних результатів. У 988 році християнство стало офіційно визнаною пануючою релігією. Спочатку хрещення прийняв сам Володимир (деякі історики вважають, що князь був хрещений 987 р.), його дружина, потім жителі столиці держави, де цей акт не зустрів серйозного опору. Але в інших землях Київської держави процес прийняття нової релігії був тривалим, влада часто вдавалася до насильних заходів.

Після смерті великого князя (1015 р.) розгорілася запекла боротьба між його синами за київський престол. Це був небезпечний симптом наступної смуги феодальної роздробленості. Але ще мало бути князювання Ярослава Мудрого, який продовжив справу свого батька — зміцнення могутності й єдності Давньоруської держави.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©refua.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Контрольна робота
Методичні вказівки
Лабораторна робота
навчальної дисципліни
Методичні рекомендації
Загальна характеристика
курсової роботи
використаної літератури
Список використаної
Курсова робота
охорони праці
курсу групи
Пояснювальна записка
Зміст вступ
Виконав студент
Виконала студентка
самостійної роботи
Історія розвитку
форми навчання
навчальних закладів
Теоретичні основи
Міністерство освіти
Робоча програма
студент групи
Практична робота
вищої освіти
молодших школярів
навчальний заклад
виконання курсової
Конспект лекцій
роботи студентів
Загальні відомості
діяльності підприємства
виробничої практики
Практичне заняття
Охорона праці
інтелектуальної власності
використаних джерел
охорони здоров
Курсовая работа
контрольної роботи
Історія виникнення
студентів спеціальності
Самостійна робота
навчального закладу
студентка курсу
загальна характеристика
світової війни
студентка групи
Дипломна робота
фізичного виховання