«психологія емоцій»



Скачати 400.65 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації08.11.2018
Розмір400.65 Kb.
Назва файлукурсова моя психология.docx
Навчальний закладХарківський Національний Університет
1   2   3
Метою курсової роботи: є ознайомлення та розгляд емоцій людини та її емоційних станів.

Об’єктом курсової роботи: є місце емоцій в житті людини.

Завданням курсової роботи : є визначити поняття емоції. Розглянути теорії, особливості дослідження емоцій, емоційних станів людини.

Розділ 1 Виникнення емоцій

Вчені які вивчали емоції

В останні роки нам доводиться стикатися з різними точками зору на природу і значення емоцій. Одні дослідники вважають, що в рамках науки про поведінку можна взагалі обійтися без поняття «емоція». Інші ж дослідники вважають, що емоції утворюють первинну мотиваційну систему людини. Деякі дослідники розглядають емоції як короткочасні, минущі стани, тоді як інші переконані в тому, що люди постійно перебувають під впливом тієї чи іншої емоції, що поведінка і афект – нерозривні. Деякі вчені вважають, що емоції руйнують і дезорганізують поведінку людини, що вони є основним джерелом психосоматичних захворювань. Інші ж автори, навпаки, вважають, що емоції відіграють позитивну роль в організації, мотивації і підкріпленні поведінки.

Існує думка, що людина може уникнути психопатологічних розладів, вирішити багато особистісні проблеми, просто відмовившись від неадекватних емоційних реакцій, тобто підкоривши емоції жорсткому контролю свідомості. У той же час, згідно з іншими уявленнями, кращим засобом у цих випадках є вивільнення емоцій для їх природного взаємодії з гомеостатичними процесами, драйвами, когнітивними процесами і руховими актами.

У психологів, так само як у філософів і педагогів, немає єдиної точки зору щодо ролі, яку відіграють у житті людини емоції. Так, деякі з них, вважаючи розум характеристикою істинно людського в людині, стверджують, що сенсом людського існування повинна бути саме пізнавально-інтелектуальна діяльність. У нашому суспільстві, та й не тільки в нашому, людина, почавши вчитися в ранньому дитинстві, продовжує свою освіту в міру дорослішання до досягнення зрілості; при цьому сама освіта найчастіше розуміють як процес знайомства з фактами і оволодіння теоріями, як процес накопичення інформації. Але інші вчені, незважаючи на захопленість процесом пізнання, незважаючи на те що інтелект став їх знаряддям виробництва, а наука - долею, все ж схильні відносити людини до розряду істот емоційних або, може бути, емоційно-соціальних. На їхню думку, сам сенс нашого існування має афективну, емоційну природу: ми оточуємо себе тими людьми і речами, до яких прив'язані емоційно. Вони стверджують, що вчення через переживання (як в особистісному, так і в соціальному плані) не менше, а може, і більш важливо, ніж нагромадження інформації.

Емоції необхідні для виживання і благополуччя людини. Не володіючи емоціями, тобто не вміючи відчувати радість і сум, гнів і провину, ми не були б повною мірою людьми. Емоції стали одним з ознак людяності. Не менш важлива і наша здатність співпереживати чужим емоціям, здатність до емпатії, так само як і здатність висловити емоцію словами, розповісти про неї. Еволюційне значення емоцій полягає в тому, що вони забезпечили новий тип мотивації, нові поведінкові тенденції, велику варіативність поведінки, необхідні для успішної взаємодії індивіда з навколишнім середовищем і для успішної адаптації.

Існує дві точки зору на походження емоцій, одна акцентує роль почуттів і відчуттів, інша - думок і пізнавальних процесів. Така відмінність у підходах виникла ще за часів Аристотеля, який писав що «фізик визначив би пристрасті душі інакше, ніж діалектик; останній визначив би, наприклад, гнів як бажання відплачувати болем за завданий біль, в той час як фізик визначив би його як кипіння крові або теплого речовини, що оточує серце ». Обидва підходи знаходять відображення в нашому повсякденному досвіді і установках. Філософські та психологічні теорії розвивають як одну, так і іншу точку зору на емоції; так, ряд теорій розглядають емоції переважно як почуття, а думки і думки лише як випадково супутні їм. Визнати, що думки лежать в основі емоцій, означало б сказати, наприклад, що найбільш істотне в гніві - це думка про заподіяну шкоду, бажання «відплатити» болем, і без цієї думки стан людини (незалежно від того , які при цьому його відчуття) не може бути «гнівом». Проте очевидно, що різні емоції пов'язані і з різними думками. Це відбувається частково тому, що емоції (на відміну, наприклад, від головного болю) на щось направлені; вони мають об'єкт - зазвичай той, що опинився причиною емоції. Важко любити, ненавидіти чи сумувати, чи не направивши ці почуття на когось або на щось (з цього, однак, не випливає, що ми завжди праві у своїх припущеннях щодо джерела і об'єкта наших емоцій.) Думки відіграють вирішальну роль у визначенні не тільки спрямованості тієї чи іншої емоції, а й самого її типу. Вони роблять кожну емоцію саме тим, що вона є. Жаль, каяття, сором, збентеження і безліч інших подібних станів можуть проявлятися однаково, але пов'язані з різними уявленнями про те, що було невірно, яка наша можлива відповідальність за подію, що про нас подумають інші і т.п. Один із способів проаналізувати співвідношення між думкою, емоцією і відчуттям - це звернутися до способів вираження емоцій.

Існує й інша думка. Американський психолог і філософ У. Джемс зводить емоції до їх фізіологічного висловом: «Наш природний хід міркування про емоції такий: сприйняття будь-якого факту збуджує психічний стан, зване емоцією; це стан свідомості стимулює якесь тілесне вираз. Моя теорія, навпаки, стверджує, що тілесні зміни йдуть безпосередньо за схвилювати нас фактом, а наше відчуття змін, що відбуваються, і є емоція. Ми відчуваємо печаль від того, що плачемо, лють від того, що б'ємося, страх від того, що тремтимо, але не навпаки - ми плачемо, б'ємося або дрижимо від того, що боїмося, засмучуємося або гніваємось ».

Але підхід У. Джемса, що враховує тільки фізіологію, не пояснює, як можуть виникати емоції, коли вони не мають зовнішнього вираження - як, наприклад, ми можемо відчувати печаль без плачу. Більше того, загальновідомо, що один і той же фізіологічний стан буває пов'язано з різними емоціями: можуть бути сльози радості і сльози печалі, однак фізіологічна основа цих сліз однакова.

Погляд на інтелектуальні почуття як важливий елемент пізнання бере свій початок з моменту появи перших філософських вчень. Ще Арістотель зауважив, що мислення починається із здивування. Вплив емоцій на мислення найбільш ґрунтовно вивчали Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв та інші вчені. Зокрема видатний психолог Л.С. Виготський виділяв серед найважливіших питань психології проблему єдності афекту та інтелекту. Він розглядав її як наріжний камінь теорії психічного розвитку дитини. Вчений піддавав критиці спроби ізолювати мислення від емоційної сфери. „Відрив інтелектуальної сторони нашої свідомості від її афективної, вольової сторони є однією із основних і корінних вад традиційної психології, — писав Л.С. Виготський. — Хто відірвав мислення з самого початку від афекту, той назавжди закрив собі дорогу до пояснення причин самого мислення.

Зауважимо, що існують різні погляди на співвідношення мислення і емоцій. Ряд учених вважають, що емоції є регулятором інтелектуальної діяльності людини. Суть іншої точки зору зводиться до того, що емоції виникають, коли з'являється інформаційний дефіцит, і саме завдяки цьому відбувається «поштовх», наступає «відправний момент мислення», тобто емоції є пусковим механізмом і якоюсь мірою двигуном мислення. Однак попри відмінності точок зору на співвідношення мислення та емоцій, вчені єдині у тому, що між даними процесами існує безпосередній зв'язок.

Розкриття потенційних можливостей емоцій у регуляції пізнавальної діяльності становить одне із важливих завдань сучасної психопедагогіки. Особливої значущості набувають дослідження сутності інтелектуальних почуттів, їх зв'язку з мислительною діяльністю; місця і значення інтелектуальних почуттів у навчанні; впливу їх на якість знань учнів і результативність навчання.

Інтелектуальні емоції і почуття — це насамперед емоційні процеси, які підпорядковуються загальним закономірностям емоційної сфери людини, але разом із тим мають і свої особливості. Головне, що зумовлює їх своєрідність, — це тісний генетичний і функціональний зв'язок з мислительною діяльністю. Встановлено, що вони пов'язані з потребою в пізнанні, з пошуками істини, з розв'язанням мислительних завдань. Вчені стверджують, що предметом їх є як сам процес здобуття знань, так і результат пізнання.

Відомо, що інтелектуальні почуття (поряд з моральними та естетичними) входять до складу вищих почуттів і притаманні виключно людині.

В.Л. Поплужний дійшов висновку, що інтелектуальні почуття відображають ставлення суб'єкта до предмета пізнання і до самого процесу пізнання. Якщо в естетичних і моральних почуттях ми переживаємо те, що пізнаємо, то в інтелектуальних почуттях — те, що і як пізнаємо.

Інтерес до людських почуттів існував у науковців із давніх часів. Античні філософи виокремлювали специфічні «розумові насолоди», пов’язані з ідеями симетрії та істини, та пов’язували інтелектуальні емоції з «інтелектуальним спогляданням. Афекти зводились в систему, в якій мало місця відводилось власне інтелектуальним емоціям. Проте, було усвідомлено сам факт існування та своєрідного функціонування почуттів, які виникають в ході пізнання.

Чарльз Дарвін у своїй роботі «Вираження емоцій у людей і тварин» писав про роль зовнішніх проявів емоцій для виживання та адаптації.

Модель Люсіна

У 2004 році російський психолог Люсін Дмитро Володимирович запропонував нову модель емоційного інтелекту. Він визначив його як здатність до розуміння своїх та чужих емоцій та керуванню ними.

Здатність до розуміння емоцій означає, що людина:

може розпізнати емоцію, тобто встановити сам факт існування в себе або іншої людини емоційного переживання;

може ідентифікувати емоцію, тобто встановити, яку саме емоцію відчуває вона сама або інша людина, і знайти для неї словесне вираження.;

розуміє причини, які викликали цю емоцію і наслідки, до яких вона призведе.

Здатність до керування емоціями означає, що людина:

може контролювати інтенсивність емоцій, перш за все приглушати надмірно сильні емоції;

може контролювати зовнішній вираз емоцій;

може за необхідності довільно викликати ту чи іншу емоцію.

Емоційний інтелект за Люсіним – це психологічна освіта, яка формується протягом життя людини під впливом ряду факторів, які обумовлюють його рівень та специфічні індивідуальні особливості.

Отже, як і з багатьма іншими науковими поняттями, на сьогодні не існує єдиної думки вчених щодо того, що ж таке насправді емоційний інтелект. Об’єднує ж всі визначення емоційного інтелекту сукупність здібностей до розуміння і управління власними емоціями, розуміння та керування емоціями інших людей.

Теорія емоційного інтелекту продовжує цікавити багатьох людей – професіоналів, практиків та користувачів. Теоретичні та практичні дослідження тривають і свідчать про високу застосовність цієї теорії у людському житті. Можливо, вже через кілька десятків років можна буде говорити про єдність вчених у цьому питанні.

Види емоційних станів особистості

Види емоційних станів: настрій, стрес, афект, пристрасті, почуття.

Світ емоційних явищ надзвичайно різноманітний. Тому їх можна розріз­няти за еволюційною, функціональною та структурною ознаками.

За еволюційною ознакою на перший план виступають три рівні проявів емоцій.

Перший характеризує емоційний (чуттєвий) тон відчуттів (відчут­тя задоволення або ж незадоволення, приємного чи неприємного), який емоційно зафарбовує чуттєві образи та самопочуття людини. Другий рівень — емоції, що мають чіткий предметний характер. Це широкий спектр позитивних або негативних емоцій, які відображають ситуатив­не ставлення людини до якоїсь події. Змістом третього рівня є почуття, наприклад, комічного, гумору, іронії, піднесеного, трагічного тощо.

Власне емоції виявляють оцінювальне ставлення індивіда до актуаль­них чи можливих ситуацій. На відміну від емоційного тону, це досить ви­значені стани, що виникають у зв'язку із задоволенням певної потреби. До того ж вони сигналізують про смисл подій, які ще не настали або ж відійшли у минуле, тому часто виникають у зв'язку з образами пережитих чи уявних ситуацій. Серед них є основні емоції: інтерес — хвилювання, радість, здивування, горе — страждання, гнів, огида, зневага, страх, сором, провина. Комбінація деяких інших утворює комплексні емоції: тривогу, депресію, любов, ворожнечу. Кожна емоція має власну картину суб'єктивного переживання, здійснюється за рахунок специфічних фізіологічних меха­нізмів й характеризується притаманними лише їй виразними рухами.

Афекти — дуже сильні, бурхливі й відносно нетривалі емоційні стани, що виникають, коли суб'єкт не здатний знайти вихід з надзвичайної і неспо­діваної ситуації. Як правило, така ситуація безпосередньо стосується про­відної потреби індивіда або навіть ставить під загрозу його життя. Пере­живаючи афект, індивід може поводити себе всупереч соціальним нормам, втрачає контроль над своїми діями. Афекти мають бурхливу динаміку і тривалу післядію. Вони порушують пізнавальну діяльність, мають вигляд рухових, погано координованих реакцій, які потім погано відтворюються.

У пам'яті індивіда афект існує як афективний комплекс, що оживає при згадуванні або нагадуванні про ситуацію, яка його спричинила. У свідомості ці комплекси виявляються подвійним чином: з одного боку, актуалізуються у вигляді нав'язливих переживань, з другого — витісня­ються (Лурія; Юнг,).

Пристрасті— сильні й тривалі емоції, що на певний час забарвлюють життя індивіда, істотно позначаються на спрямованості й динаміці його діяльності. Це виразний сигнал особистісного смислу предмета його потреби — мотиву, від якого залежить життя. Пристрасть виявляється у зосередженості індивіда на якомусь предметі, який в цей час затіняє всі інші спонуки діяльності. Переживаючи пристрасть, людина страждає, стає пасивною істотою; вона начебто перебуває під владою якоїсь сили, хоча ця сила й виходить від неї.

Предметом пристрасті найчастіше є інша людина, яка стає єдиним за­собом задоволення «відкритої», що домінує над усіма іншими, потреби в іншій людині. Такою пристрастю може бути один з видів кохання .У цьому разі той, кого кохають, зазнає кристалізації — «особливої діяльності розуму, який з усього, з чим він стикається, видо­буває відкриття того, що улюблений предмет має нові досконалості». Предметом пристрасті може бути й не одухотворений об'єкт або ж якась ідея. Як і у попередньому випадку, індивід потрапляє у поле тяжін­ня домінуючої потреби, яка з певних причин сформувалася протягом його життя. Настрій — емоційний стан індивіда, що на певний час зафарбовує його стосунки з дійсністю. Це емоційне тло життя. На відміну від інших емоційних явищ, настрій не має очевидного предметного змісту, його дже­рела нерідко полягають у несвідомому або ж у фізіологічних процесах організму, підпорогові подразники від яких сигналізують про біологіч­ний смисл тих чи тих порушень у їх роботі. Та все ж частіше настрій відбиває процес стосунків людини зі світом. Вона може бути сумною або веселою, пригніченою або життєрадісною залежно від того, наскільки задоволені чи незадоволені її головні потреби, наскільки успішно вона просувається в напрямку до своїх цілей. У цьому зв'язку настрій можна вважати емоційною оцінкою індивідом обставин свого життя.

Стрес (англ. stress — напруга) — емоційний стан індивіда, який вини­кає в ситуаціях, що порушують усталений перебіг його життя. Цей стан полягає у неспецифічній реакції організму на вимоги, які до нього висува­ються. Дослідження цієї реакції, започатковані Г. Сельє 1936 p., спричинили створення теорії стресу.

З психологічного погляду стрес може бути інформаційним або власне емоційним. У першому випадку індивід перебуває в ситуації, яка не дає можливості завчасно підготуватись і прийняти потрібне рішення, у дру­гому — стикається з ситуаціями, які безпосередньо стосуються його потреб (наприклад, ситуація загрози чи образи). В обох випадках індивід реагує переживаннями, які позитивно або, що частіше, негативно позначаються на ефективності його діяльності. Це залежить як від характеру загрози, так і від індивідуально-психологічних особливостей людини.

Фрустрація (від лат. frustratio — марне сподівання, невдача, обман) —

негативний емоційний стан, що супроводжується усвідомленням неможли­вості досягти поставленої мети. Він виникає е, ситуаціях, що перешкоджа­ють реалізації лінії життя індивіда. Тому фрустрація сигналізує про інтенсивність його негативного ставлення до причин, які породили таку ситуацію. Іноді фрустрація буває тривалою, що призводить до різкого звуження кола життєвих зв'язків індивіда. Тоді все, що відбувається, він розглядає під кутом зору події, яка спричиняє фрустрацію. Остання може стосуватися не лише майбутнього чи теперішнього, а й минулого. Залежно від цього розрізняють характер емоції: у першому разі це буде страх, у другому — гнів, у третьому — сум.

Почуття, що характеризують розмаїття емоційного життя індивіда, за­лежно від їх предмета поділяються на моральні, інтелектуальні та есте­тичні.

Моральні почуття відбивають ставлення індивіда до інших людей, суспільства та самого себе. Вони ґрунтуються на освоєних ним соціаль­них нормах і сигналізують про ступінь відповідності цим нормам найріз­номанітніших явищ життя. Прикладами таких почуттів є: патріотизм, почуття обов'язку, товариськості, співчуття, емпатії та симпатії. Особли­ву роль серед них відіграє кохання — мірило морального ставлення однієї людини до іншої. Рівень розвитку моральних почуттів може бути досить повною характеристикою особистості.

Інтелектуальні (пізнавальні) почуття виникають у зв'язку з пізна­вальною діяльністю, спрямованою на теоретичне освоєння дійсності. Вони базуються на пізнавальній потребі індивіда, а тому оцінюють успішність відповідної діяльності і сигналізують про ступінь задоволення цієї потреби. Передусім, це інтерес — суб'єктивна форма існування пізна­вальної потреби, та ціла гама таких почуттів, як допитливість, цікавість, здивування, прикрість, розчарування тощо. Вони пронизують усі пізна­вальні процеси, де виконують виразну регулятивну функцію

Естетичні почуття переживає індивід, який сприймає оточення з погляду його уявлення про прекрасне або огидне. Як і почуття взагалі, естетичні почуття ґрунтуються на соціальних нормах, які у цьому разі є критерієм естетичного ставлення до дійсності. Найчастіше вони виникають під час сприймання творів мистецтва і мають широкий спектр проявів: від легкого хвилювання до глибокої схвильованості.

Функції емоцій

Емоційні стани та форми їх виявлення детермінуються здебільшого соціальними чинниками, хоча не можна ігнорувати й деякі вроджені особливості людини. Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, фрустрацій, пристрастей тощо.

Настрій — загальний емоційний стан, що забарвлює протягом досить тривалого часу окремі психічні прояви та поведінку особистості вцілому, характеризується слабкою вираженістю та усвідомленням причин і факторів, які їх викликають. На настрій людини впливають органічні процеси (хвороба, втома, голод, фізична активність, бадьорість тощо), зовнішнє середовище (дратуючі звуки і тиша, бруд і чистота, палюча спека і холод тощо), характер взаємовідносин між людьми і ситуації взаємодії (привітність, уважність, байдужість, довіра тощо), особливості розумових процесів (образи, в яких відображається позитивне чи негативне ставлення до предметів, речей, явищ). Наприклад, настрій буває радісним, сумним, бадьорим, в’ялим, піднесеним, пригніченим.

Пристрасть — емоційний стан, який виявляється у сильному, глибокому і стійкому переживанні, з яскраво вираженою спрямованістю на досягнення мети, предмета чи об’єкта потягу. Пристрасть, на думку

С. Рубінштейна, означає порив, захоплення, орієнтацію всіх прагнень і сил особистості у єдиному напрямку, зосередження їх на одній меті.

Афект (від лат. affectus — душевне хвилювання, пристрасть) — бурхливий та швидкоплинний емоційний стан, аварійна реакція на екстремальну ситуацію, що повністю оволодіває людиною й характеризується значними змінами у свідомості та порушенням вольового контролю за поведінкою. Серед факторів, які викликають афект виокремлюють реальну загрозу, насилля, образи. У стані афекту людина не здатна зосередитися і передбачити результати власних вчинків, постерігається фрагментарність сприймання, порушення уваги, (знижується переключення), пам’яті (амнезія), мовлення (порушення артикуляції, переривчастість), проявляється агресія, панічна втеча, знепритомніння, заціпеніння. Прикладами афектів є відчай, сильний гнів, страх, жах, бурхлива радість.

Приклад з карної справи щодо звинувачення військовослужбовця Т., який скоїв убивство дружини у стані афекту. Про свій стан у момент вбивства Т. повідомив наступне: «Я відкрив двері. На порозі стояла дружина, яка зневажливо ображала мене, використовуючи нецензурну лайку, з силою вдарила мене по щоці і плюнула в обличчя. Коли почав стирати слину, вона побачила у мене в руці пістолет і кинулась навтьоки. У цей момент щось помутніло у мене в голові, я втратив розум. Як зняв запобіжник з пістолета, як почав стріляти — не пам’ятаю. Все було як уві сні. Чув тільки постріли. Я нічого не розумів. Здавалося, що в мені лопнула якась пружина, і я став некерованим. Я був наче не сповна розуму.»

Фрустрація (від лат. frustratio — обман, втрата чогось, крах планів, розчарування) — емоційний стан людини, який викликається об’єктивно нездоланними перешкодами або труднощами на шляху досягнення бажаної мети. У такому стані людина може кричати, сваритися, виявляти гнів, агресію, роздратування. Часто повторювані у ранньому дитинстві стани фрустрації можуть призвести у одних до байдужості, безініціативності, в’ялості, в інших — до агресивності, заздрості як стереотипних форм поведінки у подібних ситуаціях. Стан фрустрації може супроводжуватися негативними переживаннями: розчаруванням, роздратованістю, тривогою, відчаєм, апатією.

Конструктивними наслідками фрустрації є інтенсифікація зусиль на шляху досягнення поставленої мети, мобілізація внутрішніх резервів для подолання перешкод, перегляд власних можливостей, знаходження альтернативних рішень на шляху досягнення мети.

Деструктивними наслідками фрустрації є надмірне емоційне збудження, агресивні дії, часткова втрата самовладання, озлобленість, жорстокість, депресивні стани, аутоагресія, інші неадекватні реакції, порушення координації зусиль, що спрямовані на досягнення мети.

Стрес (від англ. stress — тиск, напруженість) — стан нервово- психічного перенапруження, що викликається значним за силою подразником, адекватна реакція на який раніше не була сформована.

У дослідженні з солдатами-новобранцями імітувалася ситуація аварії і вимушеної посадки літака. Перед підйомом на борт кожному була надана для 10-хвилинного вивчення інструкція про необхідні дії за можливої катастрофи.

Кожен учасник польоту вдягнув рятівний пояс та парашут. Несподіванки почалися на висоті півтора кілометри: літак нахилився набік. Всі побачили, як один із пропелерів перестав обертатися, а через навушники почули про інші неполадки. Далі солдатам повідомили, що склалася критична ситуація. Достовірність збільшувалася тим, що вони чули крізь навушники тривожний діалог пілота з наземними службами. Літак знаходився неподалік від аеродрому, тому учасники могли бачити, як на злітну смугу з’їжджаються вантажні та санітарні машини. Через кілька хвилин пролунав наказ приготуватися до приводнення у відкритому океані, оскільки відмовив пристрій для посадки… Через деякий час літак вдало приземлився на аеродромі.

Як же реагували солдати на катастрофічну ситуацію? У багатьох виникли сильні емоційні переживання, пов’язані зі страхом смерті, деякі «оніміли від жаху». Але це не дивно. Дивно інше: у декількох учасників експерименту цього не спостерігалося — дехто мав льотний досвід і міг розгадати інсценування, а інші — були впевнені у своїй здатності вижити.

Отже, виникнення і переживання стресу залежить не стільки від об’єктивних, скільки від суб’єктивних чинників, від особливостей самої людини: оцінити ситуацію. Будь-яка несподіванка, що порушує звичний перебіг життя, може стати причиною стресу або стресором.

Сельє Г. виокремлює такі фази стресу:

1. Фаза тривоги. Організм мобілізується для зустрічі із загрозою. У людини виникає стан занепокоєння, тривоги, відбувається зміна фізіологічних функцій організму (змінюється частота дихання і пульсу, підвищується тиск, збільшується печінка тощо). На певний час дещо знижується опір організму. Однак потім поступово починається мобілізація внутрішніх адаптаційних резервів, захисних сил, які розкривають додаткові можливості психіки людини, активізуються його психічні процеси (сприймання, пам’ять, мислення). Ця фаза відповідає наявності у людини стресу слабкого ступеня.

2. Фаза опору. Якщо стресор продовжує діяти, організм людини і його психіка перебудовуються, пристосовуються, адаптуються до нових ускладнених умов діяльності, при цьому активно витрачаються внутрішні ресурси, спостерігається активізація мислення і пізнавальної діяльності. Спостерігається загальна мобілізація психічної діяльності, яка не притаманна людині у звичайних обставинах: зібраність, організованість, підвищена розумова працездатність, кмітливість, впевненість у собі, блискавична реакція, стійкість до перешкод, активізація мовленнєвої активності. Ця фаза відповідає наявності у людини стресу середнього ступеня.

Яскраво цей ступінь стресу зображений письменником В. Саніним в книзі «Точка повернення», в якій йдеться про полярного льотчика Анісімова: «настала хвилина, якої він чекав і до якої готувався всім своїм єством. Мабуть, він міг би сказати, що народився на світ і жив задля цієї хвилини… У критичних ситуаціях, у яких Анісімову доводилося бувати декілька разів, у нього виникав незвичний психічний стан: найвища збудженість нервової системи несподівано породжувала кришталево ясну програму дій…Надзвичайна піднесеність духу, якийсь бурхливий тріумф почуттів і дивне відчуття, що автоматично, без роздумів прийняті рішення є безпомилковими. Наче ти не ти, а програма, що вкладена у літак. Наче хтось у тобі сидить і осторонь від усього земного наказує: «Роби так!» Це був момент осяяння, яскравий спалах у темряві, блискавична реакція звіра на смертельну небезпеку. Віднині Анісімов думав і приймав рішення в десять разів швидше, ніж був спроможний це робити: його мозок, нерви і м’язи вийшли за межі своїх можливостей».

3. Фаза виснаження. Однак, із плином часу, внаслідок продовження дії екстремальної ситуації, відбувається послаблення опору організму, фізіологічні реакції перевищують норму, знижується критичність мислення, працездатність людини. Тому, заключна фаза характеризується, на думку Г. Сельє, виснаженням «адаптаційної енергії», що призводить до дезорганізації діяльності, нервових зривів і навіть — до смерті. Ознаками цієї стадії є поступове ослаблення фізичної і вольової активності людини, погіршення пам’яті, зменшення обсягу уваги, помилки у сприйманні, труднощі в осмисленні та розумінні ситуації, уповільнення мисленнєвої діяльності, загальмованість у прийнятті рішень, неадекватні реакції на зміну ситуації, метушливість. Може проявлятися безпідставне роздратування, образливість, імпульсивність, тривога, втомленість, страх, знижується рівень самоконтролю. Відзначаються порушення сну, втрата апетиту, виникають головні болі, вегетативні реакції, психосоматичні захворювання. Ця фаза відповідає наявності у людини стресу сильного ступеня.

Розділ 2 Вплив емоцій на людину

Емоції впливають на людей різними шляхами. Одна й та сама емоція неоднаково переживається різними людьми, а також певною людиною в різних ситуаціях. Емоції можуть впливати на всі системи індивіда, на суб'єкта загалом.

Емоції і сприймання. Давно відомо, що емоція, як і інші мотиваційні стани, впливає на сприймання. Радісна людина сприймає світ крізь "рожеві окуляри". Той, хто страждає і сумує, інтерпретуватує зауваження інших як критичні.

Емоції і пізнавальні процеси. Емоції впливають на пам'ять, мислення та уяву людини. Ефект "звуженого зору" в сприйманні має свій аналог у пізнавальній сфері. Зляканій людині важко оцінити альтернативні рішення. У розгніваної людини з'являються лише "сердиті думки". У стані підвищеного інтересу або збудження суб'єкт настільки захоплений, що не здатний до навчання і дослідження.

Емоції і дії. Емоції чи комплекси емоцій, які переживає людина в певний час, впливають фактично на все, що вона робить у сфері навчання, гри, праці. Коли вона реально зацікавлена в предметі, то має бажання вивчити його глибоко. Відчуваючи відразу до якого-небудь предмета, вона намагається його уникнути.

Емоції і свідомість. Твердження про те, що емоцію можна розглядати як окремий або особливий стан свідомості, не є новим. Визначний англійський науковець Г. Спенсер описав "центральні" емоції так: "Центральні" емоції - їхній початок і закінчення у часі порівняно не визначені і вони не мають чіткої локалізації в просторі. Вони не обмежені попередніми і наступними станами свідомості з якоюсь визначеністю, і немає меж між ними й існуючими з ними станами свідомості". Ідея Спенсера не справила значного впливу на його сучасників і лише на початку 60-х років XX століття змінними станами свідомості почали цікавитися вчені. Не розглядаючи емоції як змінні стани свідомості, вони, втім, нерідко включали до своїх описів певні емоції.

Емоційні стани і в повсякденному житті часто розглядають як змінні стани або, точніше, як специфічні чи особливі стани свідомості. Людина, що вчинила якусь недоречність, часто пояснює свою поведінку словами: "я не пам'ятаю себе", "я втратила самовладання".

Людина, яка пережила сильну емоцію, усвідомлює, що емоційне переживання - це незвичайний стан свідомості. Ідея різних станів свідомості відома від античних часів. А в середині XIX ст. біологи довели, що кожна окрема півкуля мозку контролює окрему сферу свідомості. Розподіл півкуль створює дві незалежні сфери свідомості в межах одного черепа, одного організму.

У XVIII ст. Р. Бекон вирізнив два шляхи набуття знань: через доказовість і через досвід. Один із цих способів, що домінує в сучасному мисленні, описують як логічний і раціональний. Інший - як пізнання інтуїтивне, невербалізоване або "рецептивне". Особливі стани свідомості, що виникають завдяки специфічному інтересу, радості або їхній комбінації, і спрямовують інтуїтивне, невербальне (рецептивне) пізнання. Певні емоційні стани організують аналітичні, критичні, логічні, раціональні процеси. Таким чином, емоція як процес постійно взаємодіє з процесами, що характеризують інші стани свідомості, і взаємозв'язки між емоціями і розумом є численними

Емоції, почуття і розвиток особистості. Аналізуючи співвідношення емоцій і розвитку особистості, слід зважати на два чинники. Перший - це генетичні задатки суб'єкта у сфері емоцій. Генетичний склад індивіда відіграє важливу роль у набутті емоційних рис (чи порогів різних емоцій). Другий чинник - особистий досвід індивіда, що належить до емоційної сфери, особливо спеціалізовані способи вираження емоцій і зумовлена емоціями поведінка.

Почуття сприяють виділенню предметів, що відповідають потребам особистості і стимулюють діяльність, спрямовану на їхнє задоволення. Суб'єктивно почуття є для людини показником того, як відбувається процес задоволення її потреб. Позитивні емоційні стани (задоволення, здивування тощо), які виникають у процесі спілкування й діяльності, свідчать про бажаний індивідом перебіг процесу задоволення потреб. Незадоволення потреб супроводжується негативними емоціями (сором, гнів, страх тощо).

У психології склалося уявлення, відповідно до якого емоційний стан визначається якістю та інтенсивністю актуальної потреби індивіда й оцінкою, яку він дає імовірності задоволення її. Цей погляд на природу і походження емоцій дістав назву інформаційної концепції емоцій.

Усвідомлюючи або не усвідомлюючи, людина порівнює інформацію про те, що необхідно для задоволення потреби, з тим, що вона має в момент її виникнення. Якщо суб'єктивна ймовірність задоволення велика, з'являються позитивні почуття. Негативні емоції породжуються більш або менш усвідомленою суб'єктом реальною або уявною неможливістю задоволення потреби або ж падінням імовірності її задоволення порівняно з прогнозом, який суб'єкт давав раніше. Інформаційна концепція емоцій, безсумнівно, є доказовою, хоч, мабуть, не пояснює всієї різноманітної і багатої емоційної сфери особистості. Далеко не всі емоції вкладаються в цю схему. Наприклад, емоція здивування не може бути віднесена ані до позитивних, ані до негативних емоційних станів.

Важливою характеристикою емоційних станів є їхня регулятивна функція. Переживання, що виникли в людини, виступають у ролі сигналів, які інформують людину про перебіг процесу задоволення ЇЇ потреб, на який різновид перешкод вона натрапляє, на що слід звернути увагу, над чим необхідно замислитися, що потрібно змінити. Емоція сигналізує про благополучний або неблагополучний розвиток подій, про більшу або меншу визначеність становища суб'єкта в системі його предметних і між особистісних взаємин і забезпечує тим самим регулювання, корекцію його поведінки в умовах спілкування та діяльності.

Почуття - одна зі специфічних форм відображення дійсності. Якщо в пізнавальних процесах відображаються предмети і явища дійсності, то в почуттях відбивається ставлення суб'єкта з притаманними йому потребами до предметів і явищ дійсності, які він пізнає і перетворює.

Емоції і почуття виникають у процесі взаємодії особистості із зовнішнім світом. Це різноманітні переживання людини, в яких відображаються її життєві відносини із зовнішнім світом та стосунки з іншими людьми. Своєрідність відображення полягає в тому, що і як у переживаннях відображається. Емоції і почуття - певний процес, що відбувається в часі. Водночас він є психічним станом особистості. На цей стан ми вказуємо, говорячи про ту чи іншу людину, що вона спокійна, схвильована, зворушена, збентежена, весела, пригнічена тощо. Почуття є і властивістю людини, що виявляється в її більш чи менш стійкому позитивному або негативному ставленні до певних об'єктів, людей, царин діяльності. Емоції і почуття мають велике значення в житті людини.

Теорії емоцій

Еволюційна теорія емоцій Ч. Дарвіна. Перші уявлення про мозкові механізми емоцій формувалися під впливом еволюційної теорії Ч. Дарвіна. Проведений ним аналіз показав, що емоції в поведінці ссавців відіграють регуляторну роль. Емоційні виразні рухи тварин (страху, погрози, радості, підкорення) є проявом інстинктивних дій і відіграють роль біологічно значущих сигналів для тварин як свого, так і інших видів. Багато емоційних реакцій є природженими і виявляються з моменту народження. При цьому в регуляції емоцій важливе значення відіграє зворотний зв'язок - посилення емоцій пов'язане з їх вільним зовнішнім виразом, а придушення зовнішніх ознак емоцій послабляє їхню силу.

Соматична теорія емоцій Джеймса-Ланге. У цій теорії була здійснена спроба пов'язати емоційні переживання і вегетативні зрушення в організмі людини, що їх супроводжують. Наприклад, дитина плаче, коли вона зазнає болю чи при неприємних почуттях; почервоніння шкіри обличчя в людини часто супроводжує хвилювання. У. Джеймс і К. Ланге запропонували вважати причиною виникнення емоцій саме ці і подібні до них соматичні реакції. Таким чином, згідно з цією теорією, людина сумує, тому що плаче, сердиться, тому що кричить, боїться, тому що тремтить чи тікає (а не навпаки).

Природно, що ця теорія неодноразово зазнавала заслуженої критики. Серед основних критичних аргументів можна назвати: наявність великої розбіжності між занадто малою швидкістю протікання зміни вісцеральних процесів у порівнянні зі швидкістю зміни емоцій; занадто неспецифічний характер фізіологічних зрушень, що не дозволяє визначати якісну своєрідність і специфіку емоційних переживань.

У психоаналітичній концепції 3. Фрейда в розумінні природи емоцій вирішальна роль приділяється механізму афекту: спочатку відбувається "заряд афекту" (як енергетичний компонент інстинктивного потягу), далі - процес "розрядки" (почуттєві компоненти цього процесу являють собою вираження емоції), і завершальний етап - сприйняття остаточної "розрядки" (саме воно являє собою відчуття чи переживання емоції).

У таламічній теорії Кенона-Барда роль центральної ланки емоційних переживань відводиться таламусу. При сприйнятті подій, що викликають емоції, нервові імпульси спочатку надходять у таламус. У таламусі відбувається їхній поділ: одна частина надходить у кору великих півкуль, де виникає суб'єктивне переживання емоції, а друга - у гіпоталамус, що відповідає за вегетативні зміни в організмі. Таким чином, у цій теорії суб'єктивне переживання емоцій виділене як самостійна ланка і пов'язане з діяльністю кори великих півкуль головного мозку.

Згідно із активаційною теорією Ліндслі, основна роль у забезпеченні емоцій належить активуючій ретикулярній формації, що знаходиться у стовбурі головного мозку. Емоційна реакція на певний стимул виникає в результаті активуючого збудження нейронів стовбура мозку, що надалі посилають імпульси до таламусу, гіпоталамусу і кори. При цьому корковий контроль за лімбічною системою послаблюється. Ці імпульси через активуючий механізм перетворюються в емоційну поведінку. Теорія Ліндслі, знову-таки, тільки частково пояснює фізіологічні механізми забезпечення емоцій.

У біологічній теорії П.К. Анохіна, так само, як і в теорії Дарвіна, емоціям відводиться еволюційно-пристосувальна роль регулятора адаптаційної поведінки. Згідно із цією теорією, позитивний емоційний стан (наприклад, задоволення певної потреби) виникає тільки тоді, коли зворотна інформація від результатів зробленої дії точно збігається з очікуваним результатом (акцептором дії). У силу цього емоція задоволення закріплює правильність будь-якого поведінкового акту в тому випадку, якщо його результат досягає мети, є корисним і забезпечує пристосування. У випадку розбіжності одержуваного результату з очікуваннями, виникає занепокоєння і пошук нового шляху до одержання потрібного результату і, як його наслідок, емоції задоволення.

Потребово-інформаційна теорія П.В. Симонова ґрунтується на тому, що емоції вищих тварин і людини визначаються, з одного боку, якою-небудь актуальною потребою (з урахуванням її якості і величини), а з іншого, - оцінкою на основі філогенетичного і індивідуального досвіду, можливості її задоволення. Низька імовірність задоволення потреби призводить до негативних емоцій, а висока - до позитивних.

Згідно із нейрокультурною теорією емоцій П. Екмана, експресивні прояви шести основних (базисних) емоцій (гніву, страху, суму, подиву, відрази, щастя) є універсальними і практично не чутливими до впливу факторів середовища. Так, усі люди відповідно до генетично детермінованої програми практично однаково використовують м'язи обличчя при переживанні основних емоцій. Але прийняті в суспільстві норми соціального контролю визначають правила прояву емоцій. Тому люди контролюють вираз обличчя відповідно до прийнятих норм і традицій виховання. Наприклад, японці зазвичай маскують свої негативні емоційні переживання, демонструючи більш позитивне ставлення до подій, ніж це є в реальності. В останні десятиліття стало прийнятим посміхатися при спілкуванні з незнайомими і малознайомими людьми й у країнах Західної Європи і США.

Існують і інші теорії емоцій. Але загальноприйнятої, єдиної логічно несуперечливої теорії емоцій поки що не існує. Кожна з теорій пояснює лише окремі сторони психофізіологічних механізмів функціонування емоційної сфери людини.

Всі ми постійно відчуваємо різні емоції: радість, смуток, печаль і т.д. До класу емоцій відносяться також почуття, афекти, пристрасті, стреси. Емоції допомагають нам краще розуміти один одного. Люди, що належать до різних націй, здатні безпомилково сприймати вираження людської особи. Це доводить той факт, що доводить вроджений характер емоцій. Але, незважаючи на те, що емоції постійно супроводжують нас по життю, мало хто знає про те, чому в деякий момент часу, ми реагує так, а не інакше на ту чи іншу подію. Спробуємо простежити розвиток психологічних теорій емоцій. Чисто психологічних теорій емоцій, що не зачіпають фізіологічні та інші пов'язані з ними питання, насправді не існує, а ідеї, взяті з різних галузей наукових досліджень, в теоріях емоцій зазвичай співіснують. Це не випадково, так як емоцію як психологічне явище, яке важко відокремити від процесів, що відбуваються в організмі, і нерідко психологічні та фізіологічні характеристики емоційних станів не просто супроводжують один одного, але служать один для одного поясненням. Крім того, ряд теоретичних питань, наприклад питання про класифікацію та основні параметри емоційних станів, не може бути вирішене без звернення до фізіологічних корелятів емоцій. Численними фізіологічними змінами в організмі супроводжується всякий емоційний стан. Протягом історії розвитку даної галузі психологічних знань не раз робилися спроби пов'язати фізіологічні зміни в організмі з тими чи іншими емоціями і показати, що комплекси органічних ознак, які супроводжують різні емоційні процеси, дійсно різні.

С. Шехтер розробив когнітивно-фізіологічна теорію емоцій Було виявлено, що вісцеральні реакції, які зумовлюють збільшення активації організму, хоча і є необхідною умовою для виникнення емоційного стану, але недостатні, тому що визначають лише інтенсивність емоційного реагування, але не його знак і модальність. Відповідно до цієї теорії, певна подія чи ситуація викликають збудження, і в людини виникає необхідність оцінити його зміст, тобто ситуацію, що спричинила це збудження. На думку С. Шехтера, на виникнення емоцій, поряд зі стимулами, які сприймаються, й породжуваними ними фізіологічними змінами в організмі, впливають минулий досвід людини й оцінка нею наявної ситуації з погляду наявних у цей момент потреб та інтересів. Отже, вісцеральна реакція викликає емоцію не прямо, а опосередковано. На думку С. Шехтера, емоційні стани - це результат взаємодії двох компонентів: активації і висновку людини про причини її збудження на основі аналізу ситуації, в якій виникла емоція.

Опублікувавши в 1872 р. книгу «Вираження емоцій у людини й тварин», Ч. Дарвін показав еволюційний шлях розвитку емоцій й обґрунтував походження їхніх фізіологічних виявів. Суть його уявлень полягає в тому, що емоції або корисні, або становлять собою лише залишки (рудименти) різних доцільних реакцій, вироблених у процесі еволюції в боротьбі за існування. Розгнівана людина червоніє, важко дихає й стискає кулаки тому, що в первісній своїй історії будь-який гнів у людей спричиняв бійку, а вона вимагала енергійних м´язових скорочень, а отже, посиленого дихання й кровообігу, які забезпечують м´язову роботу. Спітніння рук при страху учений пояснював тим, що в мавпоподібних предків людини ця реакція в разі небезпеки полегшувала схоплювання за гілки дерев.

Таким чином Ч. Дарвін доводив, що в розвитку й вияві емоцій не існує неподоланної прірви між людиною й тваринами. Зокрема, він показав, що у зовнішньому вираженні емоцій в антропоїдів і сліпонароджених дітей є багато спільного. Ідеї, які висловив Дарвін, стали поштовхом для створення інших теорій емоцій, зокрема «периферичної» теорії В. Джемса - Г. Ланге.

В кінці XIX століття фізіологами були проведені експерименти з руйнуванням структур, які проводять в мозок сомато-сенсорну і вісцеро-сенсорну інформацію, дали привід зробити висновок, що вегетативні прояви емоцій вторинні по відношенню до її мозковому компоненту, що виражається психічним станом. Теорію Джемса - Ланге різко критикував і фізіолог У. Кеннон і для цього у нього теж були підстави. Так, при виключенні в експерименті всіх фізіологічних проявів (при розтині нервових шляхів між внутрішніми органами і корою головного мозку) суб'єктивне переживання все одно зберігалося. Фізіологічні ж зрушення відбуваються при багатьох емоціях як вторинне пристосувальне явище, наприклад для мобілізації резервних можливостей організму при небезпеки і породжується нею страху або як форма розрядки виниклого в центральній нервовій системі напруги.

У. Кеннон зазначав дві обставини. По-перше, фізіологічні зрушення, що виникають при різних емоціях, бувають дуже схожі один на одного і не відображають їх якісну своєрідність. По-друге, ці фізіологічні зміни розгортаються повільно, в той час як емоційні переживання виникають швидко, тобто передують фізіологічної реакції.

Уявлення В. Вундта про емоції досить еклектичні. З одного боку, він дотримувався точки зору Н. Гербарта, що в деякій мірі уявлення впливають на почуття, а з іншого боку, вважав, що емоції - це насамперед внутрішні зміни, які характеризуються безпосереднім впливом почуттів на перебіг уявлень.

«Тілесні» реакції В. Вундт розглядає лише як наслідок почуттів. Згідно його теорії, міміка виникла спочатку у зв'язку з елементарними відчуттями, як відображення емоційного тону відчуттів; більш складні почуття (емоції) розвивались пізніше. Однак коли у свідомості людини виникає якась емоція, то вона щоразу викликає по асоціації відповідне їй, близьке за змістом нижчу почуття або відчуття. Воно-то і викликає ті мімічні рухи, які відповідають емоційному тону відчуттів. Так, наприклад, міміка зневаги (висування нижньої губи вперед) схожа з тим рухом, коли людина випльовує щось неприємне, що потрапило йому в рот.

Теорія Фрейда розглядає переважно негативні емоціональні прояви. Це виходить з того, що вони породжуються конфліктом між несвідомим (інтерес - потягом лібідо) і передсвідомим (санкції Супер-Его). Такого роду емоції поневолюють Его і можуть стати причиною психічного розладу. Психоаналітична теорія емоцій - це "теорія, яка стверджує означає характер емоційних фактів, повинна шукати це значення в самій свідомості. Інакше кажучи, саме свідомість сама робить себе свідомістю, будучи схвильованим потребою у внутрішньому значенні"

Він виносив на обговорення той факт, що, "не вдаючись до мотиваційному критерієм, ми не здатні розрізняти ті процеси, які ми називаємо емоціями, і ряд інших процесів, які ми до емоцій не відносимо".

С. Ліпер вважав, що серед мотивів можливе виділення двох типів. Це емоційні та фізіологічні мотиви. При цьому він підкреслював, що фізіологічні мотиви можуть залежати від внутрішнього стану організму (голод, спрага), а можуть залежати від зовнішньої стимуляції (біль від механічного удару). А емоційні мотиви залежать від психічних процесів. Основною відмінністю між цими типами мотивів С. Ліпер пропонував вважати те, що емоційні мотиви - "це процеси, які залежать від сигналів, ... нагадують подразники, що викликають перцептивні або когнітивні процеси; це процеси, які можуть збуджуватися навіть дуже легкими і слабкими зовнішніми подразниками ...". А фізіологічні мотиви - це процеси, які залежать або від особливих, специфічних хімічних умов усередині організму, або від сильного роздратування ззовні.

Емоції людини в надзвичайних ситуаціях

Емоції є своєрідною внутрішньою мовою, системою сигналів, за допомогою яких індивід дізнається про те, що відбувається. Емоції людей у надзвичайних ситуаціях призводять до імпульсивних рішень, які можуть бути помилковими. Найбільшою загрозою для населення є не ситуація, що виникла, а непродумані і неадекватні вчинки самих постраждалих. Емоції здійснюють регуляторну функцію, виступаючи не лише внутрішнім сигналом, а й зовнішнім. Головне в емоційній регуляції – не регуляція впливу вже існуючих емоцій, а регуляція виникнення спрямованості емоцій та їхнє планування. Страх, безвихідність, пригніченість та інші емоційні стани, при продовженні дії психотравмуючих факторів призводять до виникнення стресу. Виникає дезадаптація, яка полягає в невідповідності між силою факторів, які впливають на психіку людини, і наявних психічних ресурсів, щоб їм протистояти. В умовах стихійних лих і надзвичайних ситуацій виникають реактивні стани, що належать до невротичних і патохарактерологічних реакцій, а також неврози і реактивні психози. Поведінка багатьох людей в таких екстремальних ситуаціях істотно змінюється і в ряді випадків потрібна допомога медичних працівників. Практично у кожної людини у важких умовах виникає перенапруження психоемоційної сфери. Виникають мимовільні реакції організму, як відповідь на незвичайну ситуацію. Дослідники Черняков Г.О., Кочін І.В., Сидоренко П.І. розрізняють декілька форм психічної напруги:

- інтелектуальна;

- емоційна;

- вольова;

- мотиваційна;

Вплив конкретної ситуації на поведінку людини визначається тим, як людина переживає цю ситуацію. Переживання ситуації, різноманітні реакції людини на неї розуміють як емоції. Афект, страх і стрес – домінуючі емоційні стани, які виникають під час екстремальних ситуацій. Найбільш негативним у надзвичайних умовах є емоційний стан страху. Він зумовлений надзвичайно сильними, небезпечними для життя зовнішніми подразниками та може порушити психічну стійкість людини. Стан жаху виявляється в астенічній і стенічній формах. У першому випадку під впливом небезпеки особистість ціпеніє й виявляється нездатною до руху і дій; для стенічної реакції характерне, навпаки, різке рухове порушення, метушливість, прагнення втечі від загрози життю, без здатності враховувати особливості ситуації. Цей стан дезорієнтує особистість, зумовлює в ній глибоке потрясіння. Наслідки психоемоційної напруги можуть бути оцінені як мужність і стійкість. Однак така реакція спостерігається не у всіх людей, частіше це такі стани, як збудження, гальмування, страх, який в окремих людей переходить в паніку, відчуття втоми, фрустрацію. У всіх учасників екстремальної ситуації включаються механізми психологічного захисту, що проявляється в різних типах реагування. В перші години і добу після катастрофи у людей, в тому числі і тих, які не потерпіли, виникають наступні стани:

1. Збудження, яке проявляється насторогою, вразливістю, тривогою, яка у частини людей переростає в страх, жах і панічний стан.

2. Гальмування, яке проявляється зниженням розумової і рухової активності, відчуженням, у окремих людей – ступором.

3. Перехідні стани – розгублення, здивування, нерозуміння, істерика. У частини людей з’являється відчуття втоми в результаті виснаження нервово-психічних процесів.

У інших виникає стан фрустрації, тобто стан пригнічення і напруги, які пов’язані із сприйняттям перешкод, як непереборних. В такому стані люди відчувають гнітючу напругу, тривогу, можуть стати агресивними, злими. Поведінка стає спрощеною – примітивною і алогічною. Спостерігається намагання уникнути всякої ситуації і як наслідок, немотивовані проступки і дії. В окремих людей чи груп осіб виникає психічний шок, який проявляється в двох формах – еректильній і ступорній. Еректильна форма шоку характеризується збудженням, нецілеспрямованою діяльністю, метушливістю; реакціями втечі, в тому числі і назустріч небезпеці; ступорна форма – апатією, байдужістю, бездіяльністю. Вираження і тривалість таких станів залежить від характеру особистого сприйняття екстремальної ситуації, а також ступеня підготовленості людини до надзвичайних дій і типу реагування на стрес. Паніка, як крайній стан напруженості, може охоплювати одну людину або групу людей. Вона проявляється нестриманим, неконтрольованим намаганням свідомості уникнути небезпеки. При цьому розум уступає місце інстинктам. В деяких ситуаціях стан паніки має “епідемічні” властивості. Це так зване психічне зараження. На основі аналізу техногенних катастроф та стихійних катаклізмів встановлено, що протягом 24 годин відхилення в поведінці спостерігаються у всіх людей, включно і з тими, які прибули для надання допомоги. В нескладній психоневрологічній допомозі мали потребу майже 10% людей, які були в зоні катастрофи. Психоневрологічні розлади тривалістю 5-7 діб спостерігались у 14-20%, більш тривалі – у 10%. У 55% травмованих причинами таких розладів були неправильні, несвідомі дії, обумовлені страхом і панікою. За даними Джонсона у 72% осіб із психоемоційними розладами спостерігаються напруження свідомості, так званий синдром деперсоналізації, відчуження від себе самого, втрата індивідуальності. Окремі потерпілі зауважують сповільнення ходу часу, а в свідомості перебіг багатьох минулих подій. У людей, які вижили, спостерігалось пригнічення або повна відсутність емоцій. Відчуваючи себе приреченими вони знаходились в стані спокою. Узагальнюючи сказане, стани людей, які були в екстремальних ситуаціях можна поділити на три групи:

1) Потерпілі із ситуаційними розладами поведінки, у яких спостерігається реакція напруження, тривога, страх і нервова демобілізація на протязі 2-24 годин;

2) Потерпілі із пограничними станами типу псевдопаралічів і синдромами соматичних порушень;

3) Потерпілі із психопатичними порушеннями.

Стихійні лиха, аварії та катастрофи вимагають від людини високої морально-психологічної стійкості, витримки і рішучості. Такі умови викликають у людини психологічну та емоційну напруженість, та характерні не тільки для людей, які опинилися під безпосереднім впливом екстремальної ситуації, але й для тих, які прийшли їм на допомогу. Отже вплив несприятливих емоційних станів на поведінку людини в надзвичайних ситуаціях є важливим фактором, який доцільно враховувати у проведені професійної підготовки фахівців аварійно-рятувальної служби.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refua.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Контрольна робота
навчальної дисципліни
Методичні вказівки
Лабораторна робота
Методичні рекомендації
Загальна характеристика
курсової роботи
використаної літератури
охорони праці
Курсова робота
Список використаної
курсу групи
Зміст вступ
Виконав студент
Пояснювальна записка
Виконала студентка
Історія розвитку
Міністерство освіти
форми навчання
навчальних закладів
самостійної роботи
Теоретичні основи
навчальний заклад
Робоча програма
діяльності підприємства
Практичне заняття
молодших школярів
роботи студентів
Самостійна робота
вищої освіти
використаних джерел
студентка курсу
студент групи
загальноосвітніх навчальних
інтелектуальної власності
виконання курсової
студентів спеціальності
Курсовая работа
Загальні відомості
світової війни
охорони здоров
Історія виникнення
Конспект лекцій
студентка групи
Практична робота
навчального закладу
контрольної роботи
Теоретичні аспекти
Список літератури
напряму підготовки
внутрішніх справ