Реферат з курсу «Операційний менеджмент та оптимізація бізнес-процесів» На тему «Оперативне управління виробництвом та його особливості»



Скачати 185.83 Kb.
Дата конвертації06.12.2018
Розмір185.83 Kb.
Назва файлуХМЕЛЬНИЦЬКИЙ_НАЦІОНАЛЬНИЙ_УНІВЕРСИТЕТ.docx
Навчальний закладХмельницький Національний Університет
ТипРеферат


ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ, МЕНЕДЖМЕНТУ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ

Реферат

З курсу «Операційний менеджмент та оптимізація бізнес-процесів»

На тему «Оперативне управління виробництвом та його особливості»

Кутукова І.І.

Бам-18-1

Хмельницький, 2018

ЗМІСТ


ВСТУП

1. Оперативне управління виробництвом

2. Системи оперативного управління

ВИСНОВКИ


ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Сучасне виробництво являє собою складну інтегровану систему, що містить в собі чисельні і різноманітні структурні ланки. Проте , яку б із ланок утворення ми не розглядали, всі вони виступають у вигляді тієї чи іншої комбінації підприємств. Тому підприємство виступає як первинна, основна ланка народного господарства України. Зокрема, тут здійснюється процес виробництва матеріальних благ, формуються одні і виявляються інші економічні відносини, переплутуються загальнолюдські, групові і особисті інтереси.

А отже, для функціонування цієї складної структури потрібно виробити оптимальну систему управління.

1.Оперативне управління виробництвом
Стале в практиці управління виробництвом поняття «оперативне управління» має відношення до завершальної стадії цього процесу. Оперативне управління виробництвом характеризується прийняттям управлінським персоналом рішень в реально складається або склалася виробничої ситуації.

У цих умовах розроблені планові будівлі або рішення керівників виробничих підрозділів повинні забезпечити суворий і чіткий у часі порядок виконання запланованих робіт. Цьому відповідає розробка оперативно-календарних планів (графіків запуску-випуску деталей) і змінно-добових завдань на рівні цехів, дільниць (бригад) і робочих місць.

На міжцеховому рівні оперативне управління здійснюється для вирішення принципових питань зняття, заміни запущених у виробництво виробів, включення в програму випуску нових виробів, забезпечення зовнішніх постачань комплектуючих виробів, використання внутрішніх матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Для оперативного управління виробництвом у цехах характерна строга регламентація виконання робіт у часі по кожній позиції виробничої програми і номенклатурно-календарного плану в залежності від фактично складається виробничої ситуації. Роботи з оперативного управління виробництвом виконуються в реальному масштабі часу, що не допускає перерв у процесі виготовлення деталей і складання виробів. Часовий обрій оперативності управління для цеху в цілому може бути в межах місяця, для ділянок (бригад) і робочих місць - в інтервалі тижня - зміни. Для міжцехового рівня цей інтервал розширюється від місяця до року.

В даний час процедури оперативного управління все більше переплітаються з технологією і регулюванням (диспетчеризацією) виробництва. Повсякденно виконувані управлінським персоналом функції з оперативного обліку, контролю й аналізу ходу виробництва є основою для вироблення варіантів регулюючих впливів на хід виробництва.

Таким чином, оперативне управління виробництвом здійснюється на основі безперервного (повсякденного) стеження за ходом виробництва, надаючи цілеспрямований вплив на колективи цехів, дільниць (бригад), робітників для забезпечення безумовного виконання затверджених виробничих програм.

Це досягається:

- Строгим розподілом робіт на короткі періоди часу (декада, тиждень, доба, зміна) у цехах, на виробничих ділянках (бригадах) - в по детальному і вузловому розрізах, а для робочих місць в по детально-поопераційному вигляді;

- Чіткою організацією збору та обробки інформації про хід виробництва;

- Комплексним використанням засобів обчислювальної техніки для підготовки варіантів управлінських рішень;

- Повсякденним аналізом і володінням управлінським персоналом виробничої ситуацією в кожній ланці підприємства;

- Своєчасним прийняттям рішень і організацією роботи з попередження порушень в ході провадження або для швидкого його відновлення у випадку відхилень від запланованої траєкторії управління.

Основний зміст оперативного управління виробництвом полягає в конкретизації плану випуску продукції в часі і просторі, безперервному контролі і регулюванні його виконання.

У системі оперативного керування виділяють кілька фаз:



  • Планування

  • Облік

  • Контроль

  • Аналіз

  • Регулювання

  • Диспетчеризація

Під час планування для кожного підрозділу підприємства уточнюють обсяг і номенклатуру продукції, яку потрібно випустити в заданий період. Головна задача оперативного плану полягає у забезпеченні чіткої, погодженої роботи усіх підрозділів підприємства.

Для цього у процесі ОП показники тактичного плану (виробничої програми) деталізуються в просторі (по виробництвах, цехах, робочих місцях) і в часі (установлюються завдання на декаду, добу, зміну, годину). Плани доводяться до безпосередніх виконавців, і організується їх виконання.

За сферою дії ОП поділяється на міжцехове, при якому складаються місячні завдань і календарні плани для цехів і підприємства в цілому, і внутрішньо цехове. У другому випадку розробляються завдання для ділянок, змін, бригад і робочих місць. Таким чином, кожен виробничий підрозділ одержує свій календарний план.

Унаслідок зміни складу виробленої продукції, технології її виробництва, а також через порушення термінів виконання робіт, графіка постачань і т.п. можуть порушуватися попередньо встановлені пропорції.

Диспетчеризація - це система безперервного контролю й оперативного регулювання ходу виробництва з метою забезпечення виконання плану відповідно до розробленого календарного графіка.

Головна функція диспетчеризації - постійний контроль за відхиленнями та ліквідація їх наслідків.

Для повного і достовірного відображення ходу виконання робіт організують оперативний облік. Він забезпечує своєчасне, повне та достовірне відображення ходу виконання робіт та операцій, руху напівфабрикатів, деталей та виробів кожним виробничим підрозділом підприємства.

Дані обліку піддаються ретельному контролю та аналізу. Задача контролю полягає у порівнянні фактичних параметрів щодо технології та продукції, даних про хід виробничого процесу із нормативними величинами.

Нормативна база оперативного планування включає:

- календарно-планові нормативи - тривалість виробничого циклу, норми часу, розмір партії, періодичність запуску продукції у виробництво;

- норми матеріалоємності - витрати сировини і напівфабрикатів, матеріалів на одиницю продукції;

- норми використання виробничих потужностей - продуктивність устаткування, коефіцієнт змінності;

- норми матеріальної забезпеченності - норми запасів сировини, напівфабрикатів та ін.

Оперативний аналіз має забезпечити своєчасність оцінки. Об'єктами аналізу можуть бути робота устаткування, робітників, стан запасів та ін. У результаті аналізу виявляють причини відхилення від запланованого ходу виробництва і пропонують різні заходи щодо ліквідації цих причин.

Завершальним етапом оперативного керування є регулювання ходу виробничого процесу. Така необхідність викликана усілякими випадковими відхиленнями від плану або внесенням коректувань у первісний план.

Диспетчеризація здійснюється за допомогою спеціальних засобів зв'язку і сигналізації, промислового телебачення, світлових табло, автоматики, обчислювальних засобів і т.д.

Найпростіша форма диспетчерської служби виникла в період промислової революції 18-19 ст. Спочатку основною функцією служби був розподіл робочої сили, сировини, матеріалів і облік готової продукції.

Із розвитком виробництва, створенням великих промислових підприємств диспетчеризація стала потрібна для оперативного керівництва комплексом взаємозалежних процесів, регулювання взаємодії окремих ланок підприємства. Стали створюватися "диспетчерські служби", що виконували усі функції з диспетчеризації.

Структура диспетчеризації залежить від специфіки підприємства. Найпростіша форма диспетчеризації здійснюється за допомогою двостороннього телефонного зв'язку. Невеликі будівельні майданчики, підприємства мають один диспетчерський пункт.

На великих об'єктах з розгалуженою структурою (енергосистема) діє кілька місцевих і один центральний диспетчерський пункт, що координує їх діяльність.

Вища інстанція диспетчерської служби - начальник виробництва - він же головний диспетчер підприємства. Він віддає розпорядження, щодо виконання виробничої програми, що є обов'язковими для керівників усіх підрозділів і служб підприємства. Головний диспетчер проводить диспетчерські наради, на яких керівники доповідають про хід виконання добового, змінного завдання, висловлюють претензії до суміжних служб і цехів. На основі цих доповідей головний диспетчер готує доповідь директору підприємства, передає йому питання, які не може вирішити самостійно.

На сучасних підприємствах усі роботи з диспетчеризації ведуться за допомогою ЕОМ, підсистема оперативного керування виробництвом часто входить в АСУ підприємством (Галактика).

На типовому підприємстві виготовлення виробів, розпочинається в одному кінці виробничої лінії через послідовний ряд технологічних операцій і закінчується обробкою виробів на іншому кінці виробничого ланцюжка. На таких підприємствах часто використовується система потокового виробництва з «виштовхуванням» виробу, запущеного у виробництво. По завершенню оброблення на одній дільниці виріб "виштовхується" на наступну незалежно від того, чи готова вона прийняти цей виріб на оброблення.

Багато підприємств надають перевагу іншій системі виробництва з «витягуванням» оброблюваних виробів, яке передбачає більш чітку координацію

роботи виробничих дільниць. У цьому випадку оброблювані вироби послідовні «витягують» із попередньої ділянки в міру необхідності.

Обидві системи широко застосовуються на різних підприємствах та в різних типах економіки (ринковій, централізованій).

Виштовхувальна система планування - це система, що ґрунтується на принципі виштовхування напівфабрикату на всьому шляху виготовлення виробу.

При даній структурі процесом централізованого планування охоплено кожний цех: цех отримує конкретні місячні завдання і звітує про їх виконання перед центральними органами планування. Готову продукцію цех передає на міжцеховий склад. При такому плануванні і цех, і центральні органи планування цікавить лише виконання строків та обсягів планового завдання. Кожний окремий цех при цьому існує ніби ізольовано. Його не цікавить, що буде з продукцією, яку він відправляє на проміжний склад, чи є там залишки продукції від попереднього місяця, чи проміжний склад порожній.

Зрозуміло, що у випадку наявності залишків у системі виникає перенакопичення. Таке явище може спостерігатись повсюдно, тому вважається, що цей вид планування, якщо не вдаватися до спеціальних заходів, веде до перенакопичення запасів (заділів) у системі. З іншого боку, у випадку затримки виконання планових завдань, можуть виникнути простої, основою причиною яких є відсутність і напівфабрикатів на проміжних складах.

У колишній командній економіці такий вид планування був єдиним. В умовах ринкової економіки цей вид планування використовується на заготівельних підприємствах, що виробляють стандартизовану продукцію широкого призначення.

Система планування, що базується на принципі витягування готового напівфабрикату з попередньої операції на наступну протягом усього часу виготовлення аж до готового продукту, передбачає розрахунок та створення на його основі величин оборотних заділів на всіх робочих місцях. Значення цих заділів визначається середньою потребою в конкретних виробах, що виготовляються даним підприємством, на короткий відрізок часу -- від одного до трьох місяців.

Процесом виготовлення виробів управляє центральний плановий орган, який формує графік збирання кінцевих виробів і пропускає його на головний збиральний конвеєр. Збиральний конвеєр відбирає необхідні напівфабрикати згідно з графіком збирання з найближчих проміжних відділів. Вилучені з цих складів напівфабрикати поповнюються цехами-постачальниками напівфабрикатів. У свою чергу, для того щоб поповнити вилучене, вони повинні будуть забрати напівфабрикати від попередніх виробників і т.д.

Процес розгортається в зворотному напрямку руху матеріального потоку (технологічному процесу виготовлення виробів). Інформаційним повідомленням, що дає право забрати необхідні напівфабрикати на будь-якій стадії процесу, є відповідні картки. Ці картки виконують і роль планових завдань на робочих місцях, в цехах-виробниках.

Система виштовхувального виду в основному орієнтована на відносно постійний попит протягом досить тривалого проміжку часу (річний період).

Витягувальна система орієнтована на роботу зі змінним відповідно до попиту ритмом виготовлення виробів. Тут плановими періодами для визначення величин середніх оборотних заділів є періоди від одного до трьох місяців. А оперативне управління в цій системі використовує значно менші планові періоди, аж до зміни, тому значення середньо розрахункових ритмів у цих системах перемінні.

Розглянемо особливості організації виробництва на японській автомобільній компанії Тойота.

З точки зору організації виробництва, автомобільна промисловість має такі три основні проблеми:

1) автомобільна промисловість представляє собою масове виробництво, де кожний автомобіль має кілька тисяч деталей, які проходять через велику кількість технологічних операцій.

2) існує багато модифікацій та моделей авто, попит на які суттєво коливається.

3) повне оновлення авто відбувається кожні кілька років, одночасно змінюється і значна кількість комплектуючих.

За звичай, задачею організації виробництва у цій галузі є виконання графіку виробництва. Це досягається завдяки створенню запасів на усіх етапах виробничого процесу на випадок збою або зміни попиту. Однак на практиці це призводить до створення великої кількості заморожених запасів, надлишку устаткування та робочої сили.

Усе вище перелічені не відповідає принципам ефективної роботи Тойота. Тому була створена така система, яка б дозволяла пристосовуватися до коливань попиту. Вона отримала назву «точно-вчасно».

Система «точно-вчасно» - це метод скорочення часу виконання замовлення завдяки постійній готовності до змін, коли запас не перевищує мінімуму, який необхідний для забезпечення неперервності виробничого процесу.

Першою вимогою системи Тойота є наявність інформації про те, скільки та яких виробів повинно бути виготовлено до певного часу.

У звичайному виробництві для цього складається графік виготовлення кінцевих виробів. Відповідно до цього графіку попередня ділянка постачає деталі на наступну ділянку. Вочевидь, що за такої організації надзвичайно важко забезпечити виробничий процес, що гнучко реагує на зміни.

На Тойоті застосовується витягувальна система. Тобто збиральна лінія звертається до попередніх дільниць за необхідними виробами. Тоді на попередній ділянці замість тих деталей, що забрано, виробляють нові. Щоб виготовити ці деталі, ділянка отримує необхідні заготівки від попереднього етапу.

Другою вимогою системи «точно-вчасно» є умова поштучного виробництва та доставки, за якої на кожній ділянці виготовляється лише одиниця, та лише одиниця знаходиться у запасі між верстатами та ділянками.

Для забезпечення функціонування виробництва «точно-вчасно» на Тойоті впроваджена система «Канбан». Система веде до скорочення запасів та матеріалів між постачаннями. Так, кількість запасів на Тойоті розраховано на одну годину роботи, а на Форді - до трьох тижнів. Назву «Канбан» система отримала від металічних карток, які виконували функції диспетчерів замовлень. За допомогою цих карток усі виробничі ділянки інформують про штучний час та розмірі партії продукції.

2. Систем оперативного управління виробництвом
Кожну систему оперативного управління виробництвом оцінюють передусім тим, наскільки її застосування сприяє встановленню та підтриманню чіткого ритму в роботі підприємства. Ритмічність має узгоджуватись з максимально можливою неперервністю виробничих процесів. Окрім того, вибір тієї чи іншої системи оперативного управління виробництвом повинен забезпечити рівномірне завантаження технологічного обладнання та виробничих площ. Виконання цих вимог має надзвичайно велике значення у сучасних умовах господарювання при обмеженості обігових коштів, коли перед підприємствами стоїть завдання збільшення випуску продукції при наявних основних і оборотних засобах виробництва.

На практиці часто можна бачити невідповідність застосованих форм і методів оперативного управління діючим організаційно-технічним умовам виробництва. Цю невідповідність можна пояснити тим, що у процесі розвитку підприємства суттєво змінилися характер і тип виробництва, підвищився рівень спеціалізації, тоді як порядок оперативно-виробничого планування, прийнятий для початкових умов виробництва, залишився незмінним. До того ж бувають спроби перенести досвід планування, який зарекомендував себе в одних виробничих умовах, в інші суто механічно, без відповідного пристосування і перепрацювання з урахуванням конкретних умов виробництва.

Отже, виникає завдання визначення меж доцільності застосування кожної системи оперативного управління, оскільки ефективність варіанта планування, досягнення на його основі успіхів значною мірою залежать від того, наскільки дана система оперативного управління відповідає наявності її основних елементів.

Практика машино- і приладобудівних заводів створила багато варіантів систем оперативного управління виробництвом, які можна звести до декількох основних, або базових систем. Головна особливість кожного з варіантів систем оперативного управління полягає у способі взаємного зв'язку процесів, які виконують окремі виробничі підрозділи, для досягнення злагодженого ходу виробництва.

Розглянемо характерні ознаки основних видів систем оперативного управління виробництвом: позамовної, покомплектної та по-детальної.

Такими ознаками вважатимемо планово-облікову одиницю, календарно-планові нормативи, форму планового завдання та сферу застосування тієї чи іншої системи залежно від типу виробництва.

Позамовна система заснована на встановленні та дотриманні наскрізних циклових графіків підготовки кожного замовлення до виробництва та його поетапного виконання згідно з цикловими планами за іншими замовленнями. До особливостей такої системи належать:

- необхідність тісного зв'язку плану виготовлення виробів із планом підготовки виробництва на кожне замовлення;

- складність розподілу виробничих процесів у часі й у просторі за умови забезпечення виконання кожного замовлення у певний час і найкращого використання ресурсів;

- відсутність на момент розроблення оперативних планів необхідних норм часу, матеріалів тощо.

Підґрунтям оперативно-календарного планування цієї системи є календарно-планові нормативи (наприклад, тривалість виробничого циклу) і розподіл річної виробничої програми по підрозділам заводу і місяцям року. Розроблений об'ємно-календарний план показує, в якому місяці необхідно розпочати і закінчити виготовлення окремого замовлення; яка буде тривалість виробничого циклу його виготовлення; який обсяг різних робіт за кожним замовленням виконується кожного місяця; яке завантаження різних груп устаткування.

Сферою застосування позамовної системи є одиничний тип виробництва. Оперативно-календарне планування має так спланувати замовлення для запуску у виробництво, щоб забезпечити найкраще узгодження термінів виконання замовлень із рівномірним завантаженням основних цехів. Це змушує робити попередній розрахунок виробничого циклу виготовлення кожного замовлення.

На основі таких розрахунків і з урахуванням міжопераційного пролежування деталей формують за кожним замовленням об'ємно-календарний графік виконання замовлення. Графік будують у зворотній послідовності до ходу технологічного процесу, оскільки термін виготовлення виробу вже заданий у договорі сторін.

Планово-обліковою одиницею позамовної системи у складальних цехах є окреме замовлення на виріб або складальну одиницю у вигляді конструкторського вузла; в обробних і заготівельних цехах - комплект деталей або заготовок на замовлення.

Оперативний облік виробництва передбачає облік виробітку і заробітної платні за всіма категоріями працівників; виконання змінних завдань, виробничих програм дільницями і цехами за добу, декаду, місяць; облік руху деталей, заготовок і вузлів на виробничих складах і в кладових; облік комплектації ходу виробництва; облік міжцехових передач .

Покомплектна система оперативного управління виробництвом з її різновидами (машино-комплектна, комплектно-вузлова, комплектно-технологічна, планово-комплектна) знайшла своє широке застосування у серійному типі виробництва.

Формою планового завдання є місячна програма і графік випуску комплектів деталей, визначені цехам-споживачам. Основним документом міжцехового оперативного планування є календарний план виробництва виробів і розшифрування складу комплектів.

Деталі, які належать до однієї черги подачі на складання, розподіляють на групи залежно від періодичності виготовлення, тривалості виробничого циклу і маршруту руху по операціях. Комплект деталей, сформованих за спільністю цих ознак, має назву циклового комплекту, який при даній системі планування є планово-обліковою одиницею, що використовується для планування та обліку в заготівельних і обробних цехах.

Відзначимо особливості міжцехового планування при застосуванні покомплектної системи:

- рух виробництва в часі визначається календарно-плановими нормативами, на основі яких розробляють оперативні плани;

- закріплення деталей і вузлів за цехами і робочими місцями має постійний характер;

- номенклатура цехових програм будується комплектно (на виріб, вузол, групу деталей);

- кількісно завдання визначають за комплектувальними номерами;

- календарний розподіл завдань здійснюється у вигляді призначення термінів запуску і випуску партій деталей.

Система планування за цикловими комплектами передбачає встановлення диференційованих випереджень запуску заготовок і деталей в обробку через їх групування за черговістю надходження на складання виробів, за схемою технологічного маршруту і за тривалістю циклу виготовлення.

Система планування за комплектувальними номерами ґрунтується на встановленні комплектних календарних випереджень у роботі взаємопов'язаних виробничих підрозділів за всією номенклатурою деталей (заготовок), які стосуються заданих порядкових номерів готових виробів.

Система планування за випередженнями побудована на узгодженні роботи всіх виробничих підрозділів через розподіл календарного фонду часу планового періоду між роботами складання і запуску чергової серії різних виробів із дотриманням комплектного календарного випередження стадій технологічного процесу.

Система планування «на склад» передбачає організацію виготовлення уніфікованих вузлів і деталей широкого застосування збільшеними партіями для створення і накопичення складського запасу, який би забезпечував безперебійне складання змінної номенклатури виробів.

Система планування по заділах заснована на створенні нормативного заділу по кожній деталі (вузлу), рівень якого визначає нормативний час випередження.

В основу комплектної системи планування покладено такі календарно-планові нормативи: величина партії деталей, тривалість виробничого циклу, заділи, величина незавершеного виробництва, час випередження запуску-випуску. На підставі цих нормативів складають календарні графіки роботи виробничих дільниць та бригад за порядком, зворотним до ходу технологічного процесу. Програму кожному цеху розраховують за запуском-випуском і складають у вигляді плану-графіка із зазначенням щоденної здачі продукції [66].

Партією деталей називають кількість одночасного запуску в оброблення деталей з однократною затратою підготовчо-заключного часу. Розмір партії деталей може бути визначений декількома способами. Найбільш достовірним є, розрахунково-аналітичний спосіб, але він доволі трудомісткий і потребує залучення численних даних про затрати на запуск деталей у виробництво, наростання затрат протягом виробничого циклу тощо. У зв'язку з цим у заводських умовах найбільш розповсюджений метод визначення доцільного розміру партії деталей через підбір. Насамперед встановлюють мінімально допустимий розмір партії (птіп), а потім його коригують відповідно до виробничих умов

ВИСНОВКИ
В умовах переходу до ринкових відносин, потрібне гнучке реагування на зміну попиту споживачів на той чи інший вид продукції, росте роль оперативно-виробничого планування. Його завдання – забезпечити чітку і безперебійну роботу підприємства і внутрізаводських підрозділів при найбільш ефективному використанні виробничих ресурсів.

Вирішення всіх цих завдань забезпечує чітку, ритмічну роботу всіх структурних підрозділів підприємства і рівномірний випуск продукції. Виробничо-господарська діяльність підприємства включає в себе такі об’єкти, які необхідно запланувати і організувати:


  1. виробництво товарної продукції

  2. технічна підготовка в-ва

  3. допоміжні господарства

  4. матеріально-технічне забезпечення

  5. праця, кадри і зарплата

  6. фінансова діяльність

Кожний із перерахованих об’єктів планується і організовується окремо, але всі вони між собою взаємозв’язані і направлені на виконання головного завдання підприємства – здійснення господарської діяльності, направленої на отримання прибутку для задоволення соціальних і економічних інтересів членів трудового колективу і інтересів власника майна підприємства.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА


1. Белінський П.І. Менеджмент виробництва та операцій: Підручник. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 624 с.

2. Макаренко М.В., Махалина О.М. Производственный менеджмент: Учеб. пособие для вузов. - М.: “Издательство ПРИОР”, 1998. -384 с.

3. Василенко В.О., Ткаченко Т.І. Виробничий (операційний) менеджмент: Навчальний посібник. /за ред. В.О. Василенка. - К.: ЦУЛ, 2003. - 532 с.

4. Гэлловей Лес. Операционный менеджмент. Принципы и практика. - СПб, 2001. - 287 с.

5. Дилфорт Д. Производственный и операционный менеджмент. - Минск, 1995.

6. Козловский В.А., Маркина Т.В., Макаров В.М. Производственный и операционный менеджмент. Учебник. - СПб: «Специальная литература», 1998. -366с.

7. Производственный менеджмент: Учебник для вузов / С. Д. Ильенкова, А.В.Бандурин, Г.Я.Горбовцов и др.; Под ред. С.Д.Ильенковой. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. - 583 с.

8. Фатхутдинов Р.А. Производственный менеджмент: Учебник для вузов. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997.- 447 с.



9. Чейз Р.Б., Эквилайн Н.Дж., Якобс Р.Ф. Производственный и операционный менеджмент: Пер.с англ.: -М.: Вильямс, 2003. - 704 с.

10. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. - М., 1992.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©refua.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Контрольна робота
навчальної дисципліни
Методичні вказівки
Лабораторна робота
Методичні рекомендації
Загальна характеристика
курсової роботи
використаної літератури
охорони праці
Курсова робота
Список використаної
курсу групи
Зміст вступ
Виконав студент
Пояснювальна записка
Виконала студентка
Історія розвитку
Міністерство освіти
форми навчання
навчальних закладів
самостійної роботи
Теоретичні основи
навчальний заклад
Робоча програма
діяльності підприємства
Практичне заняття
молодших школярів
роботи студентів
Самостійна робота
вищої освіти
використаних джерел
студентка курсу
студент групи
загальноосвітніх навчальних
інтелектуальної власності
виконання курсової
студентів спеціальності
Курсовая работа
Загальні відомості
світової війни
охорони здоров
Історія виникнення
Конспект лекцій
студентка групи
Практична робота
навчального закладу
контрольної роботи
Теоретичні аспекти
Список літератури
напряму підготовки
внутрішніх справ