Що таке мусульманське право? Його характерні ознаки



Скачати 331.74 Kb.
Сторінка1/9
Дата конвертації15.03.2019
Розмір331.74 Kb.
Назва файлукурсова.docx
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

Що таке мусульманське право? Його характерні ознаки.

Розуміння права в мусульманському (ісламському) світі докорінно відрізняється від розуміння права в західній, перш за все європейській, культурі. Мусульманське право розглядається як сукупність заснованих на божественному одкровенні правил і норм, яки повинен дотримуватися правовірний мусульманин виконуючи свій релігійний обов’язок. Ці норми практично не диференціюються на норми права, релігії, етики, моралі і утворюють єдиний комплекс соціальних регуляторів.

Мусульманське право (фікх) – це сукупність підтримуваних державою релігійних, морально-етичних та правових норм, що сформовані на основі ісламу та його тлумачення ученими-богословами і правознавцями і регулюють відносини всередині мусульманської громади.

У вітчизняній літературі поряд з поняттям „мусульманське право” використовуються і інше синонімічне поняття „ісламське право”. У зарубіжній компаративістиці також використовуються різні терміни, наприклад, англ. islamic law, muhhamadian law, musulman law, muslim law тощо. В цілому така кількість термінів, що використовується на позначення одного і того ж поняття, пояснюється різним часом та способом запозичення синонімічних понять європейськими мовами з арабської та перської мов.

Іноді у різноманітних джерелах, особливо публіцистичного характеру, мусульманське право ототожнюється з поняттям „шаріатом”, що є не зовсім точним.

Шаріат (від арабськ. „шаріа” – правильний шлях до мети) – це комплекс закріплених у Корані та суні приписів, які визначають переконання, формують релігійні та морально-етичні цінності мусульман, а також встановлюють їх правила поведінки.

Ні в західній, ні в самій мусульманській правовій науці немає єдиного підходу до визначення структури шаріату та співвідношення між його складовими частинами. В цілому можна виділити такі основні елементи шаріату:


  • акаід – теоретичне богослов’я;

  • алак – морально-етичні принципи та норми;

  • фікх – власне мусульманське право як нормативна складова шаріату та релігії ісламу. На відміну від положень акіду та алаку, норми фікху мають переважно практичне значення, тому в деяких школах мусульманського права вважаються практичною частиною шаріату.

Не зважаючи на те, що поняття фікху подібне до поняття права у його західному розумінні, проте ці дві категорії не є аналогічними. По суті, фікх складається з двох частин – ібадату, що регулює відносини правовірного з Богом, та муамалату, який регулює поведінку мусульманина щодо подібних до себе. Тобто лише муамалат є категорією, подібною до західного поняття права, однак і муамалат, і ібадат розглядаються як рівноцінні елементи мусульманського права і їх порушення однаково тягне настання правових наслідків. Так, законодавство Марокко, Йорданії та Пакистану передбачає кримінальну відповідальність за недотримання посту під час священного місяця рамадан.

Певною мірою шаріат і фікх розрізняються також і за системою джерел. Якщо джерелами шаріату є в основному Коран та суна, які були створені у VII-ІХ ст., то джерелами фікха – також і інші, більш пізні, джерела.

До характерних ознак мусульманського права відносяться:

1. Нерозривний зв’язок з релігією ісламу. Згідно з догмами ісламу джерелом походження мусульманське права є джерелом Аллах, який відкрив це право і передав його людському суспільству. Історія мусульманського права починається з пророка Мухаммеда (Магомета), що жив в 570(571)-632 рр. Магомет проголосив себе останнім пророком єдиного Бога – Аллаха, ім’ям якого розпочав об’єднувати розрізнені арабські племена. Зібравши 10-тисячну армію, він підкорив ці племена і став правителем Аравійського півострова, заснувавши першу державу, засновану на ісламі – Арабський халіфат. Правління Магомета було абсолютним – він був намісником аллаха, засновником і єдиним тлумачем нової релігії, законодавцем і виконавцем своїх же законів, а також верховним суддею.

Магомет не мав на меті створення права у власному сенсі цього слова. Він вважав за необхідне навчити людей правильній поведінці і правильній оцінці тих або інших життєвих явищ. Тому і дотепер за деякими винятками мусульманське право не надає особливого значення юридичній техніці, обмежуючись визначенням загальних орієнтирів поведінки.

Іслам на відміну від християнства або іудаїзму ніколи не піддавався переслідуванням з боку держави. Більше того, він став основою формування мусульманської держави, у зв’язку з чим швидко набув авторитет і пануюче положення в арабському суспільстві. Це багато в чому визначило збереження ісламом до наших днів форми і змісту, яких йому надав Магомет. Будь-яка особа, що порушує норми мусульманського права, розглядається не лише як простий правопорушник, а й як віровідступник, який неминуче буде покараний Аллахом.

2. Персональний характер дії мусульманського права, тобто його поширення лише на відносини між мусульманами. У мусульманських державах застосовується як, власне, мусульманське право (фікх), так і світське право цих держав (нормативні акти, звичаї, прецеденти). Відносини між представниками інших релігій. Перш за все між християнами, індусами та іудеями, як правило, регулюються канонічним, індуським чи іудейським правом відповідно. Мусульмани часто використовують цю характерну рису, щоб обминути ті чи інші заборони фікху. Так, за мусульманським правом не дозволяється страхувати від нещасних випадків інших осіб, але цю заборону можна обійти, застрахувавшись у представника іншої віри, на якого вона не поширюється.

3. Мусульманське право складається переважно з обов’язків людини і санкцій за їх порушення. Ці обов’язки наказують мусульманинові здійснювати певні пристойні з погляду ісламу дії та утримуватися від непристойних. Наприклад, Коран наказує, щоб мусульманин співчував безпомічним і слабким, чесно вів торговельні справи, не підкуповував суддю, не займався лихварством і не грав в азартні ігри. Мусульманське право передбачає за порушення багатьох норм жорстокі покарання – страту, калічення, забиття камінням чи ціпками. Так, наприклад, за крадіжку Коран передбачає відсікання руки: «Злодію та злодійці відсікайте їх руки ...».

4. Архаїчний характер права. Мусульманське право сформувалося в період середньовіччя в VII-X ст. і розглядається як результат божественного одкровення, внаслідок чого воно не спирається на авторитет будь-якого земного творця права. Один із них полягає в тому, що мусульманське право, як право божественне, є, в принципі, незмінним. Більше того, право дароване людині Аллахом раз і назавжди. На відміну від західних правових систем іслам виходить із постулату про богом даний характер усього сущого права, яке Аллах відкрив людям через Пророка Мухаммеда. Тому ісламська юриспруденція не знає історичного підходу до права, яке повинне відображати існуючі в суспільстві відносини. Суспільство пристосовується до права, а не породжує його, з метою використання як інструменту для вирішення нових життєвих проблем, які щоденно виникають. Це призводить до того, що багато положень мусульманського права має архаїчний характер, тобто не відповідає сучасним вимогам суспільного розвитку. Так, наприклад, Коран забороняє лихварство, тому в основі усіх банківських операцій ісламських банків лежить тактика хіялю (hiyal) – різноманітних правових хитрощів, спрямованих на обхід фікху та шаріату1.

Однак необхідно розуміти, що мусульманське право не змогло б розвитися до сьогоднішнього стану, якби взагалі не мало інститутів пристосування до мінливих умов життя. Ісламська юриспруденція визнає, що право, яке відкрилося людям унаслідок божественного відкриття, не було відразу укладено в ясну й чітку для розуміння форму. Тому потрібна була багатовікова робота ісламських юристів, перш ніж вони змогли збагнути всю глибину змісту правових джерел і підготувати їх для практичного застосування. У результаті цього пізнання багато норм змінювало свій зміст, пристосовуючись до нових суспільних відносин. Але відповідно до ортодоксальних ісламістських поглядів усі ці зусилля були спрямовані не на створення нового права, а на відкриття, засвоєння і формулювання вже існуючого.

5. Казуальний характер норм мусульманського права, які розраховані на регулювання окремих випадків і не охоплюють своєю дією групи однорідних суспільних відносин, як це робить абстрактна норма в романо-германському праві. Ця характеристика права пояснюється специфікою джерел, головні з яких Коран і суна є збірниками розрізнених висловлень і вчинків Пророка Мухаммеда. Так, згідно із суною, якщо хтось обвинувачується в перелюбстві, то цей злочин повинні підтвердити чотири свідки — вільні мусульмани, які мають бездоганну репутацію. У такому випадку винні караються сотнею ударів батогом. Чоловік піддається покаранню в штанях, стоячи, причому удари розподіляються по всіх частинах тіла, за винятком обличчя і статевих органів. Жінка зазнає покарання сидячи. Обом наносяться удари середньої сили, не занадто сильні й не занадто легкі. Батіг теж повинен бути середньої твердості.

6. Несистематизований характер права. Мусульманське право ніколи не знало широкої систематизації, на відміну від деяких інших сімей, наприклад романо-германського права, для якого кодификація стала невід’ємною рисою. Як уже зазначалося, мусульманське право розглядається як результат божественного відкриття, внаслідок чого єдиним законодавцем визнається Аллах, і, як право божественне, є, незмінним. „Земний” законодавець не може створювати або вносити зміни в існуючі норми права. Із цього принципу випливає заборона на зміну як змісту права, так і його форми. Норми двох першоджерел мусульманського права – Корану і суни ніколи не систематизувалися й існують у первозданному вигляді протягом століть. Неможливість систематизації цих джерел пояснюється також формою викладу їх норм через опис виловлювань та вчинків Пророка Мухаммеда, які практично не можливо систематизувати без деякої зміни їхнього змісту, що розглядалося б як віровідступництво та глум над ісламом.

Спроби систематизації мусульманського права були розпочаті в Османській імперії. У 1869-1876 рр. у рамках курсу на модернізацію країни було проведено найбільшу кодификацію норм мусульманського права, у результаті якої було прийнято єдине джерело – Маджалла (Majalla). Це була перша спроба об’єднати в межах одного закону, що містив 1850 статей, усі норми ісламського права ханіфітської школи про власність і зобов’язання. Дія Маджалли поширювалася на більшість арабських країн, що входили до складу Османської імперії. Вона регулювала питання правоздатності та її обмеження, майнового й зобов’язального права, але не стосувалася сімейних відносин, що відповідно до принципу свободи віри і „персонального права” послідовників численних сект продовжували регулюватися різними школами мусульманського права в традиційній формі доктрини. В інших ісламських державах окремі спроби систематизації права мали місце аж у другій половині ХХ ст., а в деяких – не вчинялися взагалі.

7. Існування кількох шкіл (мазхаб) мусульманського права. Іслам розколовся на дві великі течії – шиїтів і сунітів. В основі такого поділу лежить ставлення до суни. Суніти визнають її джерелом правових та релігійних норм, шиїти – ні. Релігійні обряди і правова практика шиїтів та сунітів багато в чому відрізняються. У наші дні шиїти становлять 8 % відсотків усіх мусульман. Більшість із них мешкає в Ірані, у Південному Іраку, Ємені й у середньоазіатських державах, що утворилися на території колишнього СРСР, переважно в Туркменії, Казахстані й Узбекистані. Виділяються шість основних мазхаб – шкіл мусульманського права. Чотири з них є сунітськими, дві – шиїтськими.

До сунітських шкіл відносяться:


  • ханіфітська;

  • малікітська;

  • шафіїтська;

  • ханбалітська.

До шиїтських шкіл відносяться:

  • зейдитська;

  • джафаритська.

Хоча іслам і є наймолодшою із світових релігій (його вік наближається до чотирнадцяти століть), він набув надзвичайно широкого поширення.

Через століття після смерті Пророка Мухаммеда (632 р.) в Арабському халіфаті влади дійшла династія Омейядів, що проводила агресивну, завойовну політику, внаслідок якої іслам перетнув Північне узбережжя Африки і проник до Іспанії На сході він перейшов кордони Персії і досяг Інду. У XV ст. відбулася друга хвиля ісламської експансії. Завойовники, відомі як султани імперії Османа, розбили Візантійську імперію, узяли Константинополь (1453 р.) і встановили панування ісламу в Південно-східній Європі.

Після Другої світової війни деякі арабські держави (а нерідко не лише арабські) стали офіційно називатися ісламськими. Конституція Ірану 1979 р. сприйняла дефініцію „ісламська республіка”. У Республіці Індія більше 10 % населення, тобто приблизно 100 млн. чоловік, сповідають іслам. Некитайське населення Малайзії і Індонезії - переважно мусульмани. У Африці місіонери і торговці завоювали для ісламу долину ріки Ніл і територію сучасного Судану. Звідти він поширився по торгових шляхах Сахари на захід. В результаті населення не лише Північної Нігерії, але і більшості держав, що входили раніше до Французької Західної Африки, переважно є мусульманами. Іслам широко поширений також на Східному узбережжі Африки: Сомалі майже повністю населене мусульманами, а в Танзанії і Кенії проживають значні мусульманські меншини. Таким чином, нині мусульманське право так чи інакше діє в багатьох країнах – від Марокко на північному заході Африки і до Фіджі в Океанії. За різними підрахунками, в світі проживає від 800 млн. до 1 млрд. чоловік, що сповідають іслам, тобто майже 1/6 населення земної кулі. Однак просторова дія мусульманського права не ідентична географічним кордонам ісламських країн. Існують нації і етнічні групи, що сповідають іслам як релігію, але що не сприйняли мусульманське право, що є скоріше винятком із загального правила.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©refua.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Контрольна робота
Методичні вказівки
навчальної дисципліни
Лабораторна робота
Методичні рекомендації
Загальна характеристика
курсової роботи
використаної літератури
Список використаної
Курсова робота
охорони праці
курсу групи
Зміст вступ
Виконав студент
Пояснювальна записка
Виконала студентка
Історія розвитку
самостійної роботи
навчальних закладів
форми навчання
Теоретичні основи
Міністерство освіти
вищої освіти
студент групи
Практична робота
Робоча програма
молодших школярів
навчальний заклад
виконання курсової
роботи студентів
Конспект лекцій
інтелектуальної власності
Практичне заняття
діяльності підприємства
Загальні відомості
використаних джерел
виробничої практики
Охорона праці
контрольної роботи
Історія виникнення
охорони здоров
Самостійна робота
навчального закладу
Курсовая работа
загальна характеристика
світової війни
загальноосвітніх навчальних
фізичної культури
дітей дошкільного
студентів спеціальності
студентка курсу