Зміст Вступ українці в університетах Європи в XIV-XVIII ст. Висновок 13 Список використаної літератури 14 Вступ



Скачати 94.32 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації29.09.2018
Розмір94.32 Kb.
Назва файлуУкраїнці в університетах Європи(реферат).doc
  1   2

Зміст

Вступ___________________________________________________3

Українці в університетах Європи в XIV-XVIII ст._______________4

Висновок________________________________________________13

Список використаної літератури____________________________14
Вступ

Західноєвропейські культурні впливи проникали в Україну через тих українських інтелектуалів, які здобували освіту в Італії та інших європейських країнах. Багато з них ставало вчителями, поетами, визначними громадськими й політичними діячами. Через це студентство прилучалося до загальноєвропейського культурного процесу, розвитку науки й освіти.   Студенти з України навчалися у відомих університетах Європи вже з середини XIV століття. Це – Сорбонна, Краківський, Падуанський, Болонський та багато інших університетів. Литовський Статут 1529 року прямо гарантував можливість безперешкодного виїзду для здобуття освіти навіть нижчим станам; випускники університетів, незалежно від походження, діставали високий соціальний статус.

Інтеграція українців у європейський культурний та освітній простір почалася ще в епоху пізнього Середньовіччя (XIV - перша половина XVI ст.). Потреби суспільства вимагали певного прошарку освічених людей, тому потяг українців до здобуття європейської освіти був природним.

Русинська молодь, незважаючи на наявність в Україні братських шкіл, охоче вступала до протестантських шкіл у Польщі, Німеччині (Віттенберг, Кенігсберг), Швейцарії (Базель, Женева) й виходила звідти освіченою гуманітарне, з науковими знаннями, протестантськими поглядами, що було результатом різноманітних стосунків з римо-католицьким населенням та представниками латинської церкви. Не менш сильно впливали на українську молодь школи латинські (XV ст.), а пізніше - єзуїтські (XVI ст.). Так, заснована у місті Вільно (1569-1570 pp.) єзуїтська колегія стала надзвичайно престижною. Висока репутація цього та інших навчальних закладів приваблювала українців, які завжди опікувалися майбутнім власних дітей.



Розкриваючи шляхи приєднання української молоді до західної культури, європейської освіти, зазначимо, що своєрідним вікном для українців у європейський культурний простір стала Польща. Ще у 1379 р. королева Ядвіга створила при Кардовому університеті Праги бурсу для студентів з Великого Князівства Литовського, аналогічний заклад був організований 1409 р. при Краківському університеті. Взагалі Краківський університет, заснований 1400р., відіграв роль культурного осередку польсько-литовської держави.

Дослідники стверджують, що українці навчалися не тільки в ньому, але й в університетах Болоньї, Падуї, Праги та інших освітніх центрах. Так, уже в XVI ст. у Падуанському університеті, який був світовим студентським осередком, українці за своєю присутністю посідали третє місце серед іноземців. Випускниками європейських навчальних закладів стали відомі представники української культури. Ученим європейського масштабу, проповідником гуманістичних ідей і нових досягнень науки був Юрій Котермак, більш відомий світові як Юрій Дрогобич. Народився він у сім´ї дрогобицького міщанина Михайла Доната Котермака. За тодішнім звичаєм Юрій обрав собі нове прізвище — Георгій Дротбич де Русіа, що означає власне Георгій Дрогобицький з Русі, бо земля, на якій знаходилось рідне місто Юрія, звалася тоді Червоною Руссю. Писемна біографія Юрія починається у 1469 p., коли прізвище юнака з´явилося у списках студентів Ягелленського університету в Кракові. Як незаможний вступник він вніс лише один грош. Виявляючи надзвичайну наполегливість, через рік став бакалавром, а в 1473 р. склав іспити на ступінь магістра наук. Однак отримані знання його не задовольняють, і Ю. Дрогобич вирушає до Італії. З 1473 р. вчиться в найславетнішому тоді в Європі Болонському університеті. Студент Джоржо де Леополі — Юрій (Георгій) з Дрогобича — ґрунтовно вивчає астрономію та медицину, досить швидко здобуває найвищі наукові звання. У 1478 р. отримує ступінь доктора філософії, стає професором. Протягом 1478—1482 pp. читає лекції з астрономії в Болонському університеті, а в 1481—1482 pp. перебував на посаді ректора цього університету. У 1482 р. йому присвоюють звання доктора медицини — першому серед вихідців із України. Він першим з українців почав робити розтин людського тіла; щоб відкрити причини хвороб і віднайти засоби їх лікування, практикував як лікар. За великий внесок у національну культуру дістав титул довічного громадянина Болоньї. Ю. Дрогобич є автором першої друкованої книжки, виданої українцем за кордоном. Ця книга під назвою «Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філософії та медицини університету Болоньї» вийшла у Римі латинською мовою 7 лютого 1483 р. і відома лише в двох примірниках. Вона належить до найдавніших, «колискових» книг людства. Крім астрології книга подає окремі наукові відомості з астрономії, метеорології, філософії, економіки, географії. Зокрема, у ній зроблено спробу визначити географічні координати Москви, Вільно (Вільнюса), Кафи (Феодосії), Львова, Дрогобича. Це перші відомості про Україну в друкованому виданні. Дрогобич розрахував рух небесних світил і передбачив два сонячних затемнення з точністю до хвилини. Прогнозуючи небезпеку епідемій та пошестей в Італії, Ю. Дрогобич зауважує, що вона може мати значні наслідки, якщо «не буде належного забезпечення міст». Книга написана на високому науковому рівні і свідчить про глибокі та різноманітні знання автора. Відомо, що у 1488 р. Ю. Дрогобич знову переїхав до Краківського університету і почав читати лекції з астрономії, медицини, теорії мистецтв. Дехто з дослідників стверджує, що майбутній польський вчений Миколай Коперник — автор вчення про геліоцентричну систему, слухав лекції професора «вільних мистецтв» Ю. Дрогобича, бо саме на цьому факультеті почав учитися з осені 1491 р. Серед гуманістів українського походження яскравою постаттю був Павло Пропелер (Русин). Він походить із міста Кросна (нині воєводство Польщі). Ця територія тоді була заселена лемками. П. Русин навчався у Краківському та Грейсвальдському (Німеччина) університетах, деякий час працював у Німеччині та Угорщині. Він викладав римську літературу в Краківському університеті, очолював там поетичний гурток молоді. Свої вірші писав латинською мовою. Політичним здобутком новолатинської поезії XVI ст. була віршова збірка «Пісні Павла Русина з Кросна» (1509 p.).

П. Русин своєю діяльністю помітно вплинув на формування плеяди відомих латиномовних поетів Польщі. На думку польських істориків літератури, П. Русин становить ціпу епоху в історії польсько-латинської поезії. Він був першим гуманістичним поетом в українській літературі і одночасно основоположником гуманістичної латинської поезії в Польському королівстві. Характерно, що, перебуваючи за межами України, П. Русин завжди підкреслював своє русинське походження, пропагуючи тим самим інтелектуальну силу свого народу, звеличуючи свою Батьківщину в очах європейської громадськості. У багатьох європейських країнах добре знали праці з філософії, публіцистичні твори й промови священика-гуманіста Станіслава Оріховського, уродженця села Оріхівців Перемишлянської округи Руського воєводства. Він учився в Краківському, Віденському, Віттенберзькому, Падуанському й Болонському університетах. Більшу частину життя прожив в Італії, але слава про нього поширилася по всій Європі. Відзначаються художньою досконалістю і можуть бути віднесені до блискучих зразків української полемічної літератури прозові та публіцистичні твори С Оріховського «Про турецьку загрозу слово...» (1543—1544), «Напучення польському королеві Сигізмунду Августу» (1543 і 1548), «Хрещення в русинів», памфлет « Розрив із Римом». С. Оріховський одним із перших серед представників європейської політичної думки заперечив божественне походження влади та держави, категорично висловився проти підпорядкування світської влади духовній, відстоював невтручання церкви у державні справи. С. Орловського вважали неперевершеним оратором і прозвали українським Демосфеном і сучасним Цицероном. Особливо прославився він своїми промовами проти турецько-татарської агресії. Переважна більшість учених вважає саме С. Оріховського засновником полемічної літератури. У полеміці з католицьким теологом Яном Сакраном з Освенціма він став на захист православної віри. С. Оріховський пишався своїм «рутенським» походженням, завжди підкреслював це у виступах.

Кияни Б. Сервинус та І. Тинкевич, які здобули ступені докторів богослов'я та філософії, були випускниками Сорбони. У цьому ж славетному французькому університеті навчався майбутній митрополит П. Могила, а І. Гізель, автор «Синопсиса», здобув освіту в аристократичному Кембриджі. Крім цих відомих постатей європейську освіту отримували й інші представники українських шляхетських родин, однак документальні свідчення про їхню кількість та здобутий фах потребують систематизації та наукового вивчення.

Наведені приклади свідчать про початок впливу на українські землі західної культури, європейського Відродження, реформаторських та контрреформаторських ідей, носіями яких і були українці-випускники престижних європейських навчальних закладів. Виховані на грецьких традиціях, вони з'єднали національну своєрідність з духом часу і тенденціями європейської культури.

Науковці впевнені, що в період нової історії (друга половина XVI - кінець XVIII ст.) в Європі не існувало жодного університету, в якому би не отримували освіту українські студенти, деякі з них навчалися в двох, а то й у трьох європейських університетах. Пояснюється це тим, що університети були тісно пов'язані між собою, мовою викладання всюди була класична латина, тому прообраз сучасного єдиного європейського простору формувався уже тоді. Зокрема, ієромах Купріян учився в Падуї та Венеції; автор першої української граматики І. Ужевич студіював у Кракові та Парижі; О. Сидорович з Конотопа удосконалював свої знання у Лейдені, Страсбурзі та Парижі; М. Смотрицький - у Лейпцигу, Віттенберзі, Нюрнберзі; Г. Сковорода - у Відні, Осводі, Прейсбурзі. За свідченням польського дослідника Г. Барича, у XVII ст. в списках студентів Падуанського університету нараховувалось майже 2 тисячі студентів з України, Литви та Білорусії. Крім цих двох тисяч було ще 500 осіб, не вписаних у списки студентів: майже всі вони мали за плечима навчання у львівській, київській, острозькій та інших школах, представляли малі містечка та села усієї України.

Зауважимо, що навчання за кордоном було нелегкою справою, студенти терпіли великі нестатки, намагаючись отримати добрі знання. Українська громадськість з великою пошаною ставилася до людей, які здобували знання бакалавра, магістра, доктора в будь-якому іноземному університеті. Таких людей прославляли віршами, а світську людину з дипломом доктора ставили навіть вище владики.

Українці-вихованці європейських університетів поверталися на батьківщину й розбудовували вітчизняну школу та науку. Саме їхніми зусиллями Києво-Могилянська академія набула статусу університету європейського зразка. Розвиваючись на традиційних засадах, академія тримала високий професійний рівень. Відомо, що задля цього керівники академії протягом всього часу її існування посилали кращих студентів на стажування до Європи. Так, митрополит Р. Заборовський, який очолював академію з 1731 р. до 1747 p., практикував направлення студентів-випускників до німецьких університетів з метою підготовки їх до професорської діяльності. Серед них були такі особи, як С. Тодоровський, Г. Щербацький, Д. Нащинський, В. Ляшевський. Результатом закордонного навчання стала поява в Академії нових методів та напрямів у науці. Так, Григорій Щербацький після стажування в Німеччині почав викладати філософію за Пургоцієм, прихильником Декартової філософії. Безперечно, свіжі концептуальні і творчі ідеї випускників, а потім викладачів академії з'являлися внаслідок акумуляції різних наук, європейських стимулів, а це поверталося на користь України, формувало нашу власну освітянську традицію.

Зазначимо, що у XVII ст. процес активного приєднання до світової культури та європейських знань був характерним для української еліти: старшини, вищого духовенства та міщанства. Молодь з Лівобережної України - сини козацької старшини, простих козаків і заможного селянства у XVIII ст. за твердженням дослідників змінили національний склад студентів Лейпцизького університету. Переважну більшість серед них складали вихідці з Київщини та Полтавщини, які після закінчення навчання працювали у гетьманських, полкових та сотенних канцеляріях, виїжджали на роботу до Росії.

Протягом 1754-1768 pp. з Києва за кордон, переважно до Страсбурзького, Геттінгенського, Гейдельберзького, Лейпцизького, Кенігсберзького університетів, для одержання вищої медичної освіти, за «казенний кошт» виїхало 300 студентів. Важливо, що відбір кандидатів на навчання здійснювався не за знатним соціальним походженням, а лише за «талантами, що зможуть принести користь вітчизняній науці». Наведемо лише один, але дуже показовий факт: протягом XVIII ст. 62 українця захистили дисертації на ступінь доктора медицини в закордонних університетах.

Підкреслимо, що в новій Українській державі XVII-XVIII ст. існувало багато досвідчених правників, вихідців з козацької старшини, які отримали юридичну освіту за кордоном. Саме тому договори, що укладалися Україною з Москвою майже всіма гетьманами, стали бездоганними пам'ятками права, зразками конституційної правничої думки, відбили традиції європейської правової культури.





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©refua.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Контрольна робота
Методичні вказівки
навчальної дисципліни
Методичні рекомендації
Загальна характеристика
Лабораторна робота
курсової роботи
охорони праці
Курсова робота
використаної літератури
Список використаної
курсу групи
Зміст вступ
Виконав студент
форми навчання
Виконала студентка
Теоретичні основи
Міністерство освіти
Пояснювальна записка
самостійної роботи
навчальний заклад
Історія розвитку
навчальних закладів
Робоча програма
молодших школярів
діяльності підприємства
роботи студентів
Загальні відомості
Курсовая работа
виконання курсової
світової війни
студентів спеціальності
студент групи
використаних джерел
охорони здоров
Практична робота
вищої освіти
Охорона праці
інтелектуальної власності
навчального закладу
Теоретичні аспекти
Самостійна робота
загальноосвітніх навчальних
Конспект лекцій
вищий навчальний
Вступ актуальність
напряму підготовки
загальна характеристика
Історія виникнення
Практичне заняття
виробничої практики